Від тисяч до мільярдів: як відсутність контролю шкодить державі

Можна розпочати хоча б з повернення контролю (парламентського, громадського, правоохоронних структур, партнерів) за обсягами й ефективністю використання фінансових та інших ресурсів.

Якщо громадяни (маю на увазі активну частину), профільні громадські організації та політики центрального й місцевого рівнів не будуть цікавиться, куди йдуть гроші (або просто намагатимуться урвати свій шматок від "фінансового пирога", в який вже запустили руки вищі за них за впливом можновладці) не контролюватимуть, куди йде кожна гривня, то країну розтягнуть по шматках. Винесуть в сумках у кеші, виведуть в офшори, вивезуть через "диряву" митницю…

Якщо будемо погоджуватися на роздачу "з барського плеча" по тисячі гривень, а не контролювати, куди пішли мільярди – не варто потім обурюватися.

Рішення про 600 мільйонів євро на російський мотлох у вигляді старого обладнання для атомних енергоблоків чітко показало: це – кругова порука. Це можна проштовхувати, бо гроші не мої. Це ж – народне, а значить: гроші – нічийні.

Чому зник інтерес до ефективності використання владою бюджетних ресурсів?

Війна? Самим не до того? Нехай хоч так, аби хоч якось?

Воєнний стан не скасовує відповідальність владних інституцій і відповідальних політиків й чиновників, уваги громадянського суспільства, важливість парламентського контролю за використанням обмежених ресурсів.

Хотілось би більше експертної, журналістської, політичної уваги до цих питань.

Менше грошей без належного контролю – менше можливостей їх вкрасти!