Арестович створює нову ОПЗЖ: Чи має екс-радник ОП шанс на політичне майбутнє
RegioNews спробував розібратися, звідки у колишнього радника така зухвалість та чи є у нього серйозні політичні перспективи.
Останнім часом потік критики Банкової від Арестовича майже не зупиняється і щодалі, то стає все більш жорстким. Арестович звинувачує владу у стратегічних військових прорахунках, придушенні громадянських та політичних свобод і заохоченні корупції. На його думку, керівництво України "вичерпало межу компетенції, загнало ситуацію в глухий кут і продовжує наполягати на своїй помилковій політиці. Воно веде нас до катастрофи".
Якщо півтора року тому, Арестович говорив про 2-3 тижні війни та аж ніяк не сумнівався в українській перемозі, то сьогодні він закликає визнати, що "ні про які кордони 1991 року й мови не може йти".
Коментуючи ситуацію на фронті, колишній радник, заявляє, що керівництво країни розпорошило сили ЗСУ, кидаючи їх на штурм "купи щебеню, що залишилися від Бахмута". На його думку, сконцентруватися потрібно було на півдні, щоб прорватися до Азовського моря та перерізати сухопутний коридор росіян до Криму. Паралельно на інших ділянках фронту необхідно було зводити лінії оборони, подібні до російських. Але ні того, ні іншого влада не зробила, чим обнулила шанси на успішний контрнаступ ЗСУ, вважає Арестович уточнюючи, що відповідальність за ситуацію на фронті несуть не військові, а саме політичне керівництво держави. Тобто персонально Зеленський.
Крім того, на думку Арестович критикує владу за масову корупцію, виступає на захист російської мови в Україні та звинувачує Банкову у побудові "внутрішньої тиранії". Буквально напередодні, коментуючи останню гучну статтю журналу Time, Арестович прямо і публічно назвав Володимира Зеленського "залишеним усіма диктатором, що блукає по закутках бункера, не бажаючий глянути в очі реальності і істерично вигукує про швидку перемогу, досягти якої він нездатний".
Єдиним виходом очистити владу від некомпетентних політиків і привести до керма нові сили, які "здатні ухвалювати рішення, що відповідають реальній обстановці", він бачить проведення виборів, явно натякаючи, що цією новою силою буде він сам.
Зрозуміло, що така жорстка критика збоку Арестовича викликала і відповідну реакцію Банкової, яку озвучив секретар РНБО Олексій Данілов. Останній більш ніж зрозуміло натякнув, що Арестович працює в інтересах росії, яка планує створити в Україні новий політичний проєкт, націлений на залишки проросійськи налаштованих громадян. І хоча Данилов прямим текстом Арестовича не назвав, але використав зрозумілій усій Україні евфемізм про "актора-розвідника", який просуває "російською мовою російську ж повістку", роздає поради як воювати ЗСУ, видає фальшиві інсайди про "конфлікт" серед військово-політичного керівництва, закликає прийняти "хороших руських" і зрештою натякає, що з росією необхідно домовлятися.
І тут не можна не замислитися, а звідки зараз в Арестовича така сміливість, адже останнім часом і значно менш агресивно налаштовані проти влади українські політики мають серйозні проблеми з правоохоронцями – в СІЗО перебуває Ігор Коломойський, кілька опозиційних мерів отримали вироки за звинуваченням у корупції, відкриваються десятки кримінальних справ щодо київської міської влади, що напряму б'є по потенційному конкуренту Зеленського на можливих президентських виборах – Віталію Кличку.
Втім, все виглядає так, що зараз Арестович перебуває там, де українським правоохоронцям буде важко до нього дотягнутися. Ще раніше ЗМІ неодноразово писали, що Арестовича бачили то у Італії, то у Австрії. Зараз наші джерела також підтверджують, що останнім часом колишній радник ОП в Україні не живе. То ж і може собі дозволити таку жорстку антипрезидентську риторику з прицілом на майбутні вибори.
В одному з інтерв'ю Арестович навіть змоделював свою інавгураційну промову з трибуни парламенту: "Шановні депутати! Через 10 років я побудую вам країну, якій буде заздрити весь світ. Ви самі собі заздритимете. Наш народ заслужив на щастя, на майбутнє, на надію, на статки, на звільнення творчих сил… Але ті, хто хоче цьому перешкодити, краще не ставайте на моєму шляху".
Звучить дуже схоже на виборчу риторику самого Зеленського зразка президентських виборів 2019 року. Втім, попри мрії Арестовича про інавгураційну промову, говорити зараз всерйоз про його шанси на президентство аж ніяк не доводиться. Данилов щонайменше правий в тому, що охарактеризував Арестовича як авантюриста. Увесь його життєвий шлях – від акторства в рекламі, загравань з "євразійцями" Олександра Дугіна та "Братством" Дмитра Корчинського, розповідей про роботу в ГУР до платних псевдонаукових "психологічно-філософічних" курсів таку характеристику Данилова цілком підтверджує.
Тож і політичний проєкт Арестовича – це ще одна очевидна авантюра, але тепер уже політична. З риторики колишнього радника також є очевидним, що він націлений на "осиротілий" після заборони ОПЗЖ та інших проросійських партій проросійський електорат. Хіба, Арестович окучує більш молодих виборців, поділяючих філософію "какая разніца", на відміну ОПЗЖ та Партії регіонів, чиї гасла були направлені передусім на ностальгуючих за "совком" пенсіонерів. То ж Арестович скоріше за все націлений на те, щоб потрапити в парламент, а потім "монетизувати" своє перебування там.
І хоча розрахунок Арестовича цілком прагматичний, проблемою для нього є те, що ця електоральна ніша невпинно скорочується. Якщо до 2014 року Партія регіонів впевнено набирала близько 30% голосів, то після анексії Криму та початку війни на Донбасі проросійська ніша скоротилася до 10%-15%, то тепер під час повномасштабного вторгнення, коли регіони, де проросійські настрої були поширені якнайбільше, або перебувають під окупацією, або є зоною бойових дій, ця ніша стала ще суттєво меншою. До того ж складно спрогнозувати, коли відбудуться вибори, та скільки виборців візьме в них участь. Таким чином, навіть подолання 5% бар'єра для можливого проєкту Арестовича ніхто не гарантує.
Ще один варіант для Арестовича – балотуватися по мажоритарному округу, але і тут не все може бути непросто. Адже в більшості округів в умовно "проросійських" регіонах зараз багато військових, а багато місцевих мешканців звідти виїхали, що може сильно вплинути на результати голосування. До того ж виборці південного сходу традиційно тяжіють "голосувати за своїх", тобто місцевих, а Арестович для них таким не є і навряд стане.
Також досі незрозуміло, а чи знайде Арестович, чи його потенційний політпроєкт фінансування для виборчої кампанії. Наразі Арестович запевняє, що сам забезпечує свою сім'ю, але сподівається, що уже під час виборчої кампанії його підтримають багато громадян України. Типова риторика політика, яка на практиці в Україні не працює. Тож поки виглядає так, що Арестович лише намагається "продати" своє розкручене обличчя, але знову ж таки, якщо хтось і вирішить вкласти в нього гроші, то явно невеликі, враховуючи усі ризики.
Отже, поки Арестович може розраховувати виключно на власні соцмережі та деякі канали на YouTube. Доступ до національного телемарафону та низки топових українських онлайн-ЗМІ йому перекрили, а лише так званої "фейсбучної популярності" для політкар'єри може бути явно недостатньо.
Таким чином, на сьогодні реальні політичні перспективи для Арестовича не надто великі, але він все одно залишається для влади та особисто Володимира Зеленського дуже серйозним подразником. Його критика Зеленського звучить досить голосно, та й апелює Арестович до тих настроїв в суспільстві, яких щодалі, тим буде більше. Адже, хто б там що не казав, люди втомлюються від війни, страху та постійної напруги і ідея про "території в обмін на мир", до якої періодично апелює Арестович як до більш-менш прийнятної за нинішніх умов, явно з часом здобуватиме більше прихильників.
До того ж спроби Банкової "закручувати гайки" та боротися з політичними опонентами, в тому числі використовуючи правоохоронні органи, викликає дедалі більше занепокоєння серед багатьох шарів населення, що робить ярлик "диктатора", який Арестович намагається повісити на Зеленського не повністю безпідставними.
І хоча створення чергового проросійського політпроєкту – це стратегічно шлях в нікуди, команді Зеленського варто розуміти, що, попри єднання суспільства навколо влади під час війни, легкого політичного життя у них точно не буде.
