Уроки воєнного прагматизму: Залужний про справжню ціну майбутнього миру

На сайті 24-го каналу вийшла колонка Валерія Залужного з символічною назвою – "Мир із Росією не може бути бізнесовою угодою". Цей текст вже викликав певну і достатньо гостру полеміку, що є додатковим стимулом проаналізувати думки екс-главкома ЗСУ.

Сама назва цієї статті є промовистою, особливо в контексті нинішніх дискусій і певних очікувань щодо так званого "енергетичного перемир’я". Зрозуміло, з ким і про що полемізує Валерій Федорович. І дуже помітно, що цей текст не заради посилення власної популярності, не для того, щоб збільшити кількість своїх прихильників. Це жорсткий, але чесний і прагматичний діагноз сучасної геополітичної ситуації і шляхів завершення війни. Серед державних діячів України Залужний, мабуть, є єдиним, хто відверто говорить про те, що нинішній геополітичний контекст є несприятливим для продуктивних мирних переговорів.

Валерій Залужний категорично заперечує бізнесовий підхід до завершення війни, який просувається нинішньою американською адміністрацією. Це не означає, що треба взагалі відмовитись від мирних переговорів, які ініціюються Вашингтоном.

Розвиваючи думки екс-главкома ЗСУ, зазначу, що йдеться про те, щоб запропонувати нашу власну логіку переговорного процесу, яка має бути побудована на захисті національних інтересів України і розумінні сучасних геополітичних реалій. Ворогу відповідаємо тією мовою, яку він розуміє найкраще, - мовою ефективного застосування воєнної сили. Силу нашого спротиву – і воєнного, і політичного – треба демонструвати також і нашим американським партнерам. Цю мову вони теж чудово розуміють. Як ми бачимо, це стосується навіть самого Президента Трампа.

А бізнесову логіку завершення війни треба нейтралізувати суворим воєнно-політичним прагматизмом, а також демонстрацією гідності у відстоюванні наших національних інтересів. І мені здається, що у Вашингтоні поступово починають розуміти, що Україна має власний, інакший підхід до завершення війни, ніж той, що пропонується американськими спецпереговорниками.

Зверну також увагу на дуже неоднозначну тезу Валерія Залужного: за відсутності дієвого міжнародного права "будь-які домовленості – це лише прелюдія до наступної війни, початок якої лише питання часу". Не надто оптимістичний висновок, але дуже реалістичний. Як казали ще в Давньому Римі: хочеш миру – готуйся до війни. Сувора істина, про яку, на жаль дуже часто забувають. І ми забували, поки Росія не почала повномасштабне вторгнення в Україну.

Що показово, така позиція екс-главкома ЗСУ викликала критику з боку мера Харкова І.Терехова. Ігор Терехов розкритикував тезу Залужного про те, що "колесо прогресу … робить сильнішими тих, хто воює, і послаблює тих, хто співчуває". Мер Харкова трактує текст Залужного як заклик до продовження війни і нібито заперечення мирних переговорів. Це певне пересмикування. Валерій Залужний критикує не сам переговорний шлях до завершення війни (хоча не приховує свого скепсису щодо результативності "переговорів з дияволом"), а бізнесову стратегію цих переговорів.

Реакція Терехова на статтю Залужного заслуговує уваги, тому що вона є політичною і, одночасно політтехнологічною.

Політична позиція Терехова полягає в тому, що зараз треба домовлятися з Росією, а не говорити про війну з нею. Але як домовлятися, якщо Путін відверто каже, що мир є можливим лише на російських умовах. Чи Ігор Терехов виступає за мир будь якою ціною, шляхом виконання ультиматумів Путіна?

По суті ми бачимо початок дискусії, яка в перспективі може стати головним внутрішньополітичним трендом в ставленні до шляхів завершення війни: мир з позицій сили, або мир шляхом поступок Росії.

Політтехнологічний підтекст критики Терехова на адресу Залужного полягає в тому, що через цю критику Терехов привертає увагу до себе, піднімає свій політичний статус, заявляє себе як лідера "табору миру" в Україні і намагається протиставити себе Валерію Залужному, який є лідером за рівнем довіри в Україні (за даними різних соціологічних опитувань).

Ще одна цікава теза в статті екс-главкома ЗСУ - протистояння авторитаризму і деградуючих демократій. Не буду занурюватись в дискусію про те, наскільки справедливою є така оцінка наших міжнародних партнерів. Важливою є інша теза: вихід з цього сумного протиріччя, на думку Залужного, це демократія, яка вміє себе захищати. Власне, саме Україна і може запропонувати такий рецепт подолання рецидивів деградації старої демократії – демократія, яка є спроможною спиратися на силу і захищати сама себе як проти зовнішніх, так і внутрішніх ворогів.

Найбільш інтригуюча, на мій погляд, теза колонки Валерія Залужного, це його апеляція до ветеранів. Він і себе ідентифікує як ветерана війни, відповідно претендує і на представлення позиції цієї соціальної групи. І дуже схоже, що він розглядає ветеранське середовище (і нинішнє, і майбутнє) як одну з пріоритетних для себе цільових груп. Це дуже логічний підхід, тим більш він є органічним для Валерія Федоровича.

В цьому контексті зверну увагу на промовисту назву одного з розділів його статті – "Ветеранів позбавляють права впливати на майбутнє". Тут із Залужним можна посперечатись. На мій погляд, ветеранів такого права поки ніхто не позбавив. Врешті решт від самих ветеранів, зокрема і від Валерія Федоровича також, залежить їх вплив на майбутнє. Але показовою є саме критична тональність його позиції. Тим не менш, навряд українські ветерани дозволять, щоб майбутнє України вирішувалось без їх згоди, і без врахування їх позиції (позицій).