Трамп зближується з Путіним, Європа вагається: що робити Україні

Колишні вʼєтнамські, тайванські, афганські чи курдські союзники Сполучених Штатів могли б багато розповісти українцям про "американську вірність". До речі, корейські – також.

Коли перший президент Республіки Корея Лі Сін Ман відмовився укладати перемирʼя з комуністичним режимом Кім Ір Сена, американці зробили це без згоди своїх корейських союзників.

Тому не варто рвати на собі сорочку і перекладати всю відповідальність за наші проблеми на Трампа. Він, напевно, один із найогидніших американських президентів, але точно не унікальний у своєму цинізмі. Потрібно вчити історію, засвоювати її уроки і сприймати цей світ таким, яким він є, а не таким, яким би нам хотілося.

Трамп просто хоче вести бізнес з Путіним. Просто тому, що Росія набагато заможніша за Україну. А путін контролює росію та її активи набагато краще, ніж Зеленський – Україну. Це може не подобатися. Це може викликати огиду чи роздратування. Це можна називати "кривавим бізнесом " (яким він і є). Але це нічого не змінює. Нам треба виходити з того, що Америці Трампа вигідніше мати справу з путінською росією, а не з Україною Зеленського. Подобається нам це чи ні.

Відмова Трампа допомагати Україні вижити ставить руба питання про спроможність Європи опиратися російській агресії самотужки. Бо відтепер російсько-українську війну можна по праву назвати європейською. Якщо, звичайно, Європа – це реальність, а не красива ілюзія, за якою приховуються 27 національних егоїзмів плюс брюссельська бюрократія.

Якщо Європа програє путіну в Україні (і Україну) – вона програє йому все. Якщо блок з півмільярдним населенням, ВВП у 22,5 трлн доларів та безліччю урочистих клятв у вірності міжнародному праву та цінностям демократії, не зможе зупинити українськими руками орду, населення якої більш як утричі, а ВВП – вдесятеро менший за ЄС, він тим паче не зможе їй опиратися власними силами.

Ніщо і ніхто не заважає Європі перемогти путіна в Україні. Бо в Європи є ресурси, а в нас – бажання відстояти своє право на існування. Звичайно, якщо Європа – це реальність, а не лише красивий міф, за яким приховуються 27 національних егоїзмів та імпотентна брюссельська бюрократія. Поодинці країнам-членам ЄС набагато вигідніше піти стопами Трампа, ніж захищати Україну.

Історія нікого нічому не вчить: як у 1938-39 роках "великі держави" пожертвували Чехословаччиною, а потім і Польщею, так у 2027 можуть пожертвувати Україною. Висхідна популярність Марін Ле Пен та її Rassemblement national у Франції, Аліси Вайдель та її Alternative für Deutschland у Німеччині та Найджела Фаража з його Reform UK у Великобританії, які сьогодні є найпопулярнішими політичними силами в своїх країнах і відверто декларують намір припинити допомогу Україні, свідчить, що зрада України – не "лякалка", а реальна перспектива вже наступного року. За іронією долі, європейським націоналістам вигідно пожертвувати Україною, аби повернутися до business as usual із путінською росією.

І це є моментом істини. Якщо Європа – це міф і кожен у цьому цинічному світі сам за себе, Україні потрібно терміново й докорінно переглянути свою стратегію у війні. Замість спільної європейської перемоги над путінською росією метою має стати виживання того, що наразі залишилося від України. Зразком для нас має стати Іспанія, на території якої відбулася "розминка" перед Другою світовою, але велику й руйнівну для Європи війну франкістській Іспанії вдалося "пропетляти". А от горда Друга Річ Посполита заплатила сповна – у Другій світовій загинув кожен пʼятий поляк проти 2% іспанців, що втратили життя у вирі громадянської війни…

Якщо Європа – це міф, навіщо нам його захищати? Самотужки – за всього нашого героїзму та затятості – ми не здолаємо росію. Просто тому, що сучасна війна – надто коштовна річ. $155 млрд на наступний рік (за публічно озвученими розрахунками Зеленського) – нам просто нема звідки взяти, окрім як від наших європейських партнерів. Так само нема де просити Starlink чи ракети Patriot, окрім як у американців.

Якщо європейці не готові платити за нашу війну as long as it takes, потрібно завершити її доти, доки не трапилась катастрофа. А завтрашні лідери найбільших європейських держав відверто декларують, що волітимуть йти шляхом Трампа, а не захищати Україну чи бодай фінансувати нашу війну.

Як казав мудрий Маннергейм, закликаючи до перемовин з країною-агресором наприкінці лютого 1940 року: "Ми не маємо давати прикрості, що її викликає суворість висунутих [СРСР] умов, затуманювати нашу розсудливість. Те, що армію не розбито, наразі дає нам змогу домовлятися про мир. Якщо станеться військова катастрофа, наші шанси на це будуть змарновані, а сили в нас і так напружені до краю".