«Інтеграцію України до ЄС гальмує політична корупція», – Богдан Якимюк

У цьогорічному рейтингу сприйняття корупції від «Transparency International» Україна опинилася на 144 місці серед 177 країн світу. Поряд із африканськими державами, як і минулого року. Більше того, Українська держава опустилася на десять пунктів за параметрами політичної та фінансової корупції. Не допомогло Україні покращити позиції в рейтингу ані прийняття Верховною Радою пакету антикорупційних законів, ані збільшення кількості покараних корупціонерів. Чому Україна демонструє найгірші показники за рівнем корупційності серед країн Європи й продовжує стабільно перебувати в зоні підвищеного ризику перманентних конфліктів? Про це в ексклюзивному інтерв’ю RegioNews напередодні Міжнародного дня боротьби з корупцією, який щороку відзначається 9 грудня згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, розповів Богдан Якимюк – голова правління громадської організації «Антикорупційна рада України», котра є членом Глобального Договору ООН.

Кілька років поспіль Україна пасе задніх у боротьбі з корупцією за оцінками різних міжнародних організацій. Не став винятком і цей рік, хоча влада продемонструвала неабиякий прогрес у покращенні національного антикорупційного законодавства. Що це, закономірна тенденція збільшення рівня корупції в українських реаліях чи заангажована оцінка іноземних експертів?

Україна з сумом і жалем завершує 2013 рік – час, коли виповнилося 10 років із моменту ухвалення Конвенції ООН проти корупції. Іще вчора була надія, що антикорупційні закони, ухвалені парламентом і підписані президентом у рамках виконання зобов’язань із метою укладання Угоди про асоціацію з ЄС, стануть новим поштовхом для кардинальних змін. Однак, сьогодні вже очевидно, що всі ці новели так і залишаться переважно на папері. Тому що реально їх ніхто виконувати й не збирався. Вони мали виконати функцію окозамилювання європейським партнерам задля збільшення обсягу міжнародної фінансової допомоги. Коли стало зрозуміло, що бажаних грошових ресурсів Європа в прямому вигляді українській владі не дасть, картковий будинок із демонстративної боротьби з корупцією рухнув. Наступний рік може взагалі стати періодом найбільшої централізації існуючих корупційних ланцюгів, ще більш витонченого перерозподілу власності в інтересах вузького кола осіб. Адже не за горами 2015 – рік президентських виборів, і зберегти свої повноваження – питання №1 для чинної влади. Контролюючи всі фінансові потоки, досягати цього результату простіше.

Щодо оцінок і рейтингів, то в будь-якій справі є частка суб’єктивізму. Але не питання місця в рейтингу, проблема – в іншому. Те, що корупція за часи існування незалежної України стала її кровоносною системою, може не помічати лише сліпий. Або той, хто змирився з цим чи використовує корупцію у власних інтересах. На жаль, корупція набула дуже толерантного, майже схвального ставлення в українському суспільстві. І ця реальна загроза для світлого майбутнього нашої країни хвилює найбільше.

Якими міркуваннями керувалася влада, в останній момент скасовуючи те, що вже було давно вирішено? Як гадаєте, це частина плану чи просто східні сусіди зробили таку пропозицію, від якої не можна було відмовитися? Можновладці настільки переконані в своїх силах, що підставили себе під такий удар, чи вони просто не очікували подібних наслідків?

Проста відповідь – керувалися матеріальними міркуваннями. Про що, до речі, самі й заявили. Але відповідь, насправді, складніша. Україна – зі своєю газовою трубою й землею, та й навіть без них – чи не найголовніша наразі карта в російській геополітичній грі. І не на європейському, а на про- чи протиамериканському просторі. Тому програти цю битву російське керівництво вважало б для себе особистою поразкою, й дозволити собі такої розкоші не могло. Якою не була б їх пропозиція українській стороні (а варіантів там достатньо), очевидно, що європейську інтеграцію України сьогодні гальмує саме політична корупція. Бо інакше, ніж зловживання владою у власних інтересах, матеріальних чи політичних, все, що відбувається зараз, не назвеш. Але суддя – народ, він і винесе вирок. Шкода тільки, що західний світ недооцінив закулісну українсько-російську «дипломатію» й продовжує розмовляти дипломатичною мовою замість здійснення більш рішучих кроків. Це тільки надає впевненості героям відомої карткової гри.

Чи підтримуєте ви позицію активістів Майдану?

Я обома руками й не тільки руками підтримую всі прояви формування справжнього громадянського суспільства в Україні, захист прав і свобод пересічних громадян, одним із яких є сам. Але піаритися на цій темі шляхом гучних заяв і наведенням прикладів співучасті ані команда нашої організації, ані моя сім’я не вважає для себе можливим. Кожен із нас із вами просто має робити свою маленьку справу заради свого майбутнього й своїх дітей.

У яких сферах сьогодні найбільше процвітає корупція?

Корупція, як інфекція, розповсюджується й живе скрізь, де не проводять дезінфекцію й підтримують темряву. Справа в тім, що боротьба з корупцією – це постійний має бути процес. Плинність у зміні ринкових умов, розвитку технологій, потребі нових послуг обумовлює необхідність динамічності й оперативного реагування системи державного управління та судових, правоохоронних органів на нові виклики. Але якщо бюрократична машина повільна, або гірше, як в Україні, нечистоплотна, то хто виконуватиме функцію лікаря? Простіше ж прилаштуватися до обставин, ніж протидіяти системі. Ось і маємо наздоганяючий принцип управління й регулярний розпил, наприклад, державних закупівель, коли мільярди гривень щорічно осідають в кишенях недобросовісних чиновників. Не кажучи вже про газ і нафту, а також інші сфери природних монополій на кшталт залізниці, ЖКГ тощо. Монополія й корупція – сестри, а за 300% прибутку, як казав Карл Маркс, будь-який капітал піде на будь-який злочин. В Україні ж, бізнес тісно пов’язаний із політикою, майже не розлий вода. Розірвати цей зв’язок, позбувшись теперішньої форми володарювання – олігархії, про негатив якої писали ще Платон і Арістотель – наше з вами надзавдання.

За приблизними розрахунками, який відсоток ВВП можуть «з’їдати» різноманітні махінації з державними закупівлями?

Якщо виходити з офіційної статистики, за якої нам відомо, що в 2012 році обсяг держзакупівель склав 571 млрд грн, а також ураховуючи мінімальний розмір українських відкатів і подібних махінацій у 10%, то можна сміливо говорити про те, що мінімум 20-25 млрд грн корупція з’їдає щорічно. І це за самими скромними підрахунками, повірте. Наше з колегами з ГО «Європейський вибір» дослідження свідчить, що швидкість корупції в Україні сягає 1 млн євро на годину. Тільки уявіть собі, скільки шкіл, лікарень чи сучасних центрів адміністративних послуг, які дозволяють громадянину позбутися прямого контакту з чиновником і мінімізувати корупційні ризики, можна було б побудувати за ці кошти.

За найскромнішими підрахунками, щороку корупція з’їдає мінімум 20-25 мільярдів гривень

Яким шляхом можна зменшити людський фактор у розпорядженні державними коштами?

Система управління державними фінансами в Україні потребує повного перезавантаження. Саме в цьому напрямку ЄС хоче допомогти нашій державі, наголошуючи на забезпеченні прозорості й адекватності фінансових процесів. І це не порожні слова чи заяви. Україні пропонується цілеспрямований проект за технічної й фінансової допомоги з боку Європи. Тільки на гармонізацію українського законодавства системи держзакупівель до європейських стандартів ЄС витратив понад 4,5 млн євро. А за весь час незалежності Україні надано понад 300 млрд євро міжнародної допомоги. І якщо ви зайдете на сайт представництва ЄС, то побачите, що ЄС розпочинає в Україні новий проект у цьому напрямку, щоб завершити розпочате. І це при тому, що розроблений європейськими експертами законопроект про держзакупівлі був повністю спотворений через 17 поправок народних депутатів, що призвело до введення цілої низки корупційних дірок у цьому законодавчому паркані. І це при тому, що такий спотворений варіант закону публічно видавався нашими можновладцями на загал як такий, що запропонований європейськими фахівцями. Не згадуючи навіть про закон про державну допомогу суб’єктам господарювання, який досі не прийнятий, хоча мав би стати дороговказом у конкурентному й прозорому розподілі таких фінансових ресурсів. Отже, питання в тому, чи хоче цього реформування українська влада.

Аналогічне запитання з обмеженням людського фактору стосується представників професій, які приймають рішення щодо подальшої долі людей – наприклад, суддів, працівників медкомісій тощо. Як проконтролювати їхню об’єктивність?

Справедливе й об’єктивне судочинство – наріжна умова зменшення рівня корупції. Реформування законодавства в цій царині – лише вершина айсбергу. Людський фактор завжди був і буде в будь-якому рішенні судді, адже суддя теж людина. Інша річ, що ми можемо й маємо запозичувати кращі практики убезпечення суддів від зловживань своїми повноваженнями. Для цього в цивілізованому світі використовується система присяжних, коли одноосібно суддя не може ухвалити рішення. Також застосовуються механізми народного обрання, а не владного призначення суддів чи інших осіб, уповноважених приймати доленосні для громадян рішення. Незалежність суддів, достойний офіційний заробіток і невідворотність покарання за зловживання, змагальність судів, однозначне законодавство, чітко регламентовані процедури й нарешті совість – ось ключики до замку, який ми не можемо відчинити кілька десятків років поспіль. Головне, що все це всім, кому треба, відомо, але віз і нині там. Централізація влади й ручне управління, в тому числі суддями, дуже спокушають можновладців. Хоча по-справжньому боротися з корупцією слід починати саме з очищення судової й правоохоронної системи.

Останнім часом у пресі побільшало повідомлень про затримання, суди та вироки щодо людей, які займають доволі високі посади. На вашу думку, що це насправді – більш результативна антикорупційна кампанія, показове тиражування новин на цю тему, чи метод усувати суперників у боротьбі за певні інтереси?

Я припускаю, що збільшення кількості корупційних справ і притягнутих до відповідальності корупціонерів є, якщо так можна сказати, добрим наміром керівництва правоохоронних органів, насамперед, прокуратури навести лад на рівні побутової чи нехай навіть адміністративної корупції. Вони, відчувається, мають вказівку зверху показати людям піклування влади про проблеми корупції, з якими стикається пересічний громадянин чи підприємець. Тому й орієнтири в статистиці генеральної прокуратури зводяться до того, що найбільшими хабарниками в Україні є лікарі й учителі. Не хочу навіть думати, що таким чином влада намагається пустити пил у очі громадян. Адже наші люди розумні, вони все бачать. І якщо на горі, на рівні політичному коїться не просто корупція, а відверте пограбування країни, то всі ці показові вистави результату не дадуть. Один тільки славнозвісний пан ректор Мельник поставив хрест на всій репутації правоохоронної системи в боротьбі з корупцією цього року.

Кумівство, непотизм, магарич, відкат – ці теми близькі кожному українцю. Але це не український менталітет, це сучасний стан української свідомості

З іншого боку, сумніваюся, що ті чиновники чи правоохоронці середньої ланки, які відповідають сьогодні за здійснення практичних заходів із боротьби з корупцією, мають на те необхідні повноваження. Їх добрі ініціативи здебільшого або помирають на місці, або перекручуються керівництвом у ході справи за вказівкою зверху, після чого в них опускаються руки. Чому? Бо в Україні відсутня справжня політична воля побороти корупцію. Ви тільки подивіться, яка чудова й всеосяжна Національна антикорупційна стратегія схвалена указом президента на 2011-2015 роки. А якщо проаналізувати, як вона виконується, що ми й зробили коаліцією громадських організацій спільно з «Transparency International Україна», то побачимо, що 95% усього фінансування, передбаченого на державну антикорупційну програму, офіційно в постанові Кабміну запланували витратити на заходи, які не мають відношення до боротьби з корупцією. Як то введення електронних медичних карток тощо. Хтось поніс за це відповідальність? Ні. Внесли зміни до цієї держпрограми? Теж, ні. Може, нарешті за півтора роки зібрався на своє чергове засідання Національний антикорупційний комітет при Президентові України? Питання риторичне. От і відповідь на порушене вами запитання очевидна.

Одним зі своїх пріоритетів ви визначаєте сприяння державним антикорупційним програмам та заходам. Наскільки реалістично виглядає перспектива, що середовище існування корумпованих чиновників прийме та ефективно використає вашу допомогу?

Супер запитання! Дякую. Дозвольте тільки перефразувати іншими словами. Як подолати корупцію в наскрізь корумпованій системі за участі корумпованого державного апарату та при вкрай толерантному ставленні до корупції в суспільстві? Ясно, що однозначного рецепту просто не існує. Його не знає ніхто з нас, він не відомий кращим антикорупціонерам світу, з якими я мав честь спілкуватися особисто. Ми всі вчимося, й у цьому сенсі до кінця ще не використаний увесь потенціал науковців, які наголошують, що без урахування природи корупції здолати це зло неможливо. В кожній країні є свої особливості, але цитуючи відомого професора Володимира Мартиненка, корупція – це результат стихійного, некерованого суспільством ринкового господарського розвитку. Це форма реалізації потреб індивідів в умовах анархії та некерованості, й з’являється вона на тлі пустот у суспільній моралі, відсутності контролю громади за діями влади і посадовців. Чи не це ми спостерігали останнім часом в Україні?

Це правда, що наразі влада не чує представників громадянського суспільства й не хоче сприймати незалежні громадські організації за рівноправних партнерів. Саме тому, щоб достукатися до влади й бути почутими співвітчизниками, нам із колегами з інших організацій доводиться влаштовувати креативні акції під стінами Адміністрації Президента чи Кабміну на кшталт «Пробий стіну бюрократії», «Чемпіонат України з корупції» чи «Мільйон євро на вітер». Але цього замало, потрібно, щоб корупція стала посеред горла більшості громадян, які зараз опосередковано сплачують близько 20% маржу за корупцію, купуючи продукти, виховуючи дитину або будуючи оселю. І тоді ми побачимо антикорупційні євромайдани. Реальне очищення від корупції має початися з кожного з нас.

Чи виконується сьогодні ініціатива покарання за одну тільки пропозицію хабара? Свого часу вона викликала дуже багато дискусій.

Не перестаю говорити про те, що як тимчасовий захід в Україні слід було б позбавити кримінального переслідування хабародавців. Адже це значно розв’язало б людям руки звертатися до правоохоронних органів і доповідати про випадки корупції, запобігаючи злочину. З іншого боку, хабароотримувачі в десятеро більше думали б, йти чи не йти на корупційне правопорушення. Поки що ж, законодавець вирішив так, що всі прояви корупції криміналізовано. А тому, хабародавець і хабароотримувач є заручниками ситуації.

Чи можливе взагалі в Україні подолання корупції та розкрадання? Чи це питання українського менталітету, і повне викорінення цього пороку неможливе?

Проблема в тому, що у нас ціна підмінила цінності. Все купується й продається. Кумівство, непотизм, магарич, відкат – ці теми близькі кожному українцю. Але це не український менталітет, це сучасний стан української свідомості, яка нарешті прокидається й змінюється, бо бачить, що може впливати на ситуацію.

Повністю викорінити корупцію ще не вдавалося нікому. Навіть у Китаї під загрозою смертної кари трапляються корупційні прояви. Загальна картина, обґрунтована наукою така, що зі 100% людей 5% завжди брали, давали хабарі й будуть продовжувати так чинити завжди. Інші 5% – ніколи не давали, не брали й ніколи не стануть. А от 90% громадян – це ті, які вагаються й перебувають під впливом обставин. Саме з ними й слід проводити антикорупційну роботу, концепція якої повинна будуватися на превентивних заходах. Запобігати завжди краще й доцільніше, ніж боротися з наслідками. І починати таку діяльність потрібно якщо не з народження, то точно з моменту, коли дитина закінчує школу й рушає в доросле життя. Жодна влада не опікуватиметься цим по-справжньому, це прерогатива батьків, учителів, громадських організацій, засобів масової інформації, релігійних організацій нарешті.

Так а як можна вирішити проблему хабарництва серед українців, зважаючи на те, що їх більше цікавить негайне вирішення якихось поточних побутових проблем, аніж перспектива покарання нечистого на руку чиновника?

Це тривалий, але послідовний процес. Можливо, для цього навіть знадобиться зміна поколінь, якщо не буде руху зверху, як у Грузії. Ми потроху досягаємо усвідомлення, що є платниками податків і держава утримується за наш із вами рахунок. Це означає, що ми маємо певні права й можемо відстоювати їх, вимагаючи якості отриманих від держави послуг. Так само, я впевнений, ми дійдемо до того, що суспільні проблеми слід ставити вище за власні, що інколи відтермінування у вирішенні особистого питання варте того, щоб поборотися за зміну всієї системи. Ми також усвідомимо, що завчасно поскаржитися на корупціонера є, насправді, правильним вчинком. І будемо якщо не засуджувати публічно, то принаймні ігнорувати сусіда, який краде з державної скарбниці або бюджету об’єднання співвласників квартир. Нам бракує правової освіти, конкретних історій успіху, справжніх показових прикладів, що їх могли би продемонструвати лідери громадської думки. Нам не вистачає віри в справедливість, але вона є. Тільки творити її маємо ми, й разом.

Довідка: Богдан Якимюк є фахівцем із антикорупційної діяльності та суспільних комунікацій, міжнародної й громадської діяльності, державного управління. Має три вищі освіти з відзнакою: магістр управління суспільним розвитком, магістр міжнародної інформації, викладач англійської мови та літератури. В 2012 році пройшов підготовку й атестацію для експертів із протидії корупції в рамках професійної навчальної програми у Міжнародній антикорупційній академії при ООН в Австрії, ставши першим представником від України. Також брав участь у експертних антикорупційних програмах НАТО – у Боснії та Герцеговині, Міністерства закордонних справ Польської Республіки – у Польщі, Міжнародного центру геополітичних досліджень – у Грузії. В 2013 році закінчив аспірантуру в Національній академії державного управління при Президентові України, працюючи на дисертаційним дослідженням, присвяченим механізмам формування та реалізації антикорупційної політики України. В 2011 році обраний головою правління Антикорупційної ради України – професійної громадської організації – члена UNCAC Coalition, UN Global Compact та Civil Society Against Corruption Network – основними завданнями діяльності якої є виховання доброчесності, запобігання й протидія корупції на всіх рівнях та в усіх сферах життєдіяльності держави. Є членом Координаційної ради при Кабінеті Міністрів із впровадження в Україні міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд».

Підготували Артем Черничко та Наталія Коляда