Тільки цього року через кримінальні справи, пов'язані з корупцією, від посад були відсторонені міські голови Чернігова, Полтави, Рівного та Сум. В той же час стосовно мерів Одеси та Львова розслідуються кримінальні провадження, стосовно роботи місцевого самоврядування в Києві справи відкривається десятками, і буквально днями правоохоронці завітали з обшуками і до очільника Мукачева.
І хоча випадок з кримінальним переслідуванням кожного міського голови є унікальним, не помічати певну тенденцію уже неможливо. Під каток антикорупційних органів потрапляють здебільшого ті міські голови, що дозволяють собі бути в опозиції до центральної влади або мають загальноукраїнські політичні амбіції.
Схоже, боротьба з корупцією на регіональному рівні зараз має одразу два виміри – юридичний та політичний. І перший вмикається переважно тоді, коли є актуальним другий. Принаймні в тих містах, очільники яких демонструють повну лояльність Банковій, як наприклад в Харкові, Запоріжжі чи Дніпрі, антикорупційні органи значно менш цікавляться роботою органів місцевого самоврядування.
Тож RegioNews вирішив дослідити ситуацію з корупцією у найбільших містах країни та те, як вона впливає на архітектуру місцевого самоврядування.
Стосунки між мером Києва Віталієм Кличком та президентською вертикаллю Володимира Зеленського не склалися з самого початку. Іншого розвитку подій мало хто очікував, адже на момент перемоги Володимира Олександровича на президентських виборах Кличко був уже двічі київським мером, який до того ж очолює власну партію УДАР та має нехай і непрості, але цілком партнерські стосунки з головним політичним опонентом Зеленського Петром Порошенком. До того ж Кличко ніколи не приховував, що і сам має президентські амбіції, а крісло голови столиці – чудовий майданчик для конкуренції з діючим главою держави. При цьому Кличко при усіх його цілком об'єктивних вадах і прорахунках має серйозну підтримку киян та популярність в усій країні і за кордоном.
Тож стосунки Банкової з очолюваною Кличком КМДА одразу ж мали усі ознаки серйозної політичної конкуренції. Ще 2019 року тодішній очільник Офісу Президента Андрій Богдан прямо заявляв про наміри розділити посади голови КМДА та міського голови, що мало б суттєво урізати повноваження Кличка в столиці. Звісно, ця схема обмеження повноважень київського міського голови не була винаходом Офісу Зеленського. Рівно у такий спосіб свого часу Віктор Янукович, прийшовши до влади, позбувся скандального Леоніда Черновецького, замінивши його, без будь-яких виборів, на цілком лояльного тодішньому президенту Олександра Попова.
Тож паралелі між намірами Зе-команди і діями Януковича були більш ніж очевидними, що викликало серйозне обурення як опозиційних політиків, так і широких кіл киян. До того ж, Кличко завжди мав серйозну підтримку європейських та американських політиків, що стало його важливим козирем у протистоянні з ОП. Зрештою ідея розділення повноважень мера і глави КМДА так і не була реалізована, хоча остаточно її теж не поховали, і при кожному загостренні стосунків між Кличком та Банковою вона в тому чи іншому вигляді знову спливала в інформаційному просторі. А такі загострення відбувалися досить регулярно.
Остання хвиля публічної політичної боротьби центральної та київської влади сталася в червні цього року, коли від уламків російської ракети загинули три людини, які так і не змогли потрапити під час тривоги у зачинене укриття. Цей випадок викликав масштабні перевірки укриттів в столиці та інших регіонах, які виявили безліч порушень. А відповідальність за стан справ з укриттями намагалися покласти на Кличка. І хоча ці звинувачення аж ніяк не були безпідставними – Кличко за більше ніж рік війни ніяк не намагався виправити ситуацію з укриттями в місті, формально за стан укриттів відповідали голови районних адміністрацій, призначені президентом. Тож для очільника міста цей скандал обмежився лише критикою.
Втім, надто міцними позиції Кличка все одно не є, адже проти нього увесь час його останньої каденції постійно грають чисельні корупційні скандали навколо діяльності КМДА, будівництва в столиці, діяльності комунальних підприємств та установ тощо. Лише минулого літа правоохоронці відкрили кілька гучних кримінальних проваджень. Справи стосуються можливого розкрадання коштів на ремонтах ліфтів, розтрати бюджетних коштів чиновниками КМДА при ремонтах і будівництві, утриманні зелених насаджень тощо. В рамках розслідування цих проваджень в структурних підрозділах КМДА та комунальних підприємствах проводилися обшуки та інші слідчі дії. Раніше відкривалися справи щодо можливих зловживань при будівництві скандального Подільсько-Воскресенського мосту та інших об'єктів. Отже, попри те, що особисто Кличка правоохоронці ні в чому не звинувачують, він постійно перебуває під тиском кримінальних корупційних справ, які мало того, що б'ють по його іміджу, ще й будь-якої миті можуть бути спрямовані і проти нього персонально.
Тож над Кличком постійно висить такий собі дамоклів меч корупційних справ, який вочевидь змушує його почуватися не надто впевнено. І хтозна, чи не став би мер Києва уже давно об'єктом кримінального переслідування, якби не широка підтримка з Європи та США.
Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко мав у рідному місці дуже міцні позиції, фактично підім'явши під себе усю тамтешню політичну кухню. Але, на відміну від Віталія Кличка, не мав міжнародної підтримки, і зрештою був відсторонений від посади через звинувачення у корупції.
На момент першого обрання на посаду міського голови Чернігова в 2015 році Атрошенко уже мав потужний політичний бекграунд. Він був депутатом Верховної Ради трьох скликань, куди обирався по округу на Чернігівщині, мав досвід роботи головою Чернігівської ОДА та співпраці з різними політичними силами.
В 2015-му ж Атрошенко пішов на вибори мера в статусі народного депутата та за підтримки тодішньої партії влади "Солідарність" Петра Порошенка, що і дозволило йому перемогти чинного очільника міста Олександра Соколова. Під час першої своєї мерської каденції Атрошенко настільки зміцнив свої позиції у місті, що на виборах 2020 року легко переобрався вдруге, отримавши підтримку більше ніж 77% чернігівчан.
До того ж ще 2015 року він створив і власну партію "Рідний дім", яка так само впевнено виграла в 2020 році вибори до міської ради, взявши 26 депутатських мандатів з 42 та сформувавши таку собі чернігівську "монобільшість". До того ж партія Атрошенка взяла майже третину голосів на виборах до Чернігівської облради.
Точкою відліку, коли у Атрошенка розпочалися проблеми з Офісом президента, можна вважати так званий "Форум єдності", що відбувся у Чернігові у липні 2021 року. На цьому заході Атрошенко та Кличко підписали меморандум про спільну участь у майбутніх загальнонаціональних виборах. Тоді ж в Україні почали активно говорити про перспективи створення так званої "партії мерів" на чолі з Кличком та за участі популярних в регіонах міських голів, яка мала стати альтернативою "Слузі народу" на парламентських виборах.
Більше того, перші вибори кандидата від спільної партії Кличка і Атрошенка мали відбутися саме в Чернігові, на окрузі 206. Там в березні 2022 року мали обрати нового депутата замість померлого Антона Полякова. Кандидатом по округу від партії УДАР був секретар Чернігівської міськради від партії Атрошенка "Рідний дім" Олександр Ломако. Втім, через повномасштабний напад Росії довибори по 206-му округу звісно не відбулися.
Але ще грудні 2021-го, менш ніж за пів року після меморандуму Атрошенка та Кличка, у мера Чернігова розпочалися проблеми, пов'язані зі звинуваченням у корупції. Тоді в офісах фірм, пов'язаних з Атрошенком Державне бюро розслідувань провело масштабні обшуки. Силовики підозрювали, що місцеві чиновники, підконтрольні Атрошенку, привласнювали бюджетні кошти під час ремонту доріг у Чернігові. Підозру викликали чотири тендери на ремонт доріг на загальну суму більше 350 млн. грн. Але до якихось конкретних правових наслідків для Атрошенка це розслідування так і не мало.
Втім, незабаром сталося повномасштабне вторгнення, в перші місяці якого росіяни майже оточили прикордонний Чернігів та постійно обстрілювали місто. Атрошенко в ці дні перебував у місті, регулярно виходив в ефіри. Тоді, усім було не до політичних протистоянь та корупції. Але щойно росіяни пішли з-під Чернігова у Атрошенка знову почалися проблеми. У червні 2022 року Атрошенко поскаржився ЗМІ, що його без жодних пояснень не випустили з України в робочу поїздку до Польщі.
А ще через пів року НАБУ вручило меру Чернігова адміністративний протокол щодо конфлікту інтересів. В Бюро з'ясували, що у серпні 2022 року Атрошенко наказав своєму водієві вивезти за межі України автомобіль дружини мера. Більше того, водієві офіційно оформили відрядження і надали бюджетні кошти на бензин. Також слідчі стверджували, що дружина Атрошенка 5 березня виїхала з України на службовому авто чоловіка. Близько трьох місяців вона за кордоном користувалася цим автомобілем, за який сплачувався лізинг з міського бюджету Чернігова.
Зрештою, суд визнав Владислава Атрошенка винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею "неповідомленні про наявність реального конфлікту інтересів". За це суд наклав на Атрошенка штраф та відсторонив від посади мера Чернігова на 12 місяців.
Таким чином через не надто масштабне корупційне порушення мер Чернігова втратив посаду. І якщо по суті звинувачень сперечатися зі слідством складно, навіть сам Атрошенко визнав, що використав службове авто та водія в особистих інтересах, то питання, а чи звернули б на це порушення увагу правоохоронці, якби не активна опозиційна політична діяльність Атрошенка, залишається відкритим.
Найбільш одіозним серед українських мерів, що втратив посаду через звинувачення у корупції, мабуть, є екс-очільник Полтави Олександр Мамай.
Починаючи з 2010 року він тричі обирався міським головою і за цей час устиг сформувати навколо себе відверто проросійський політичний образ. Зокрема Мамай був членом Партії регіонів, виступав на з’їзді ОПЗЖ, цитував гімн СРСР під час сесії міської ради, за три місяці до повномасштабного російського вторгнення заявляв, що "в Україні воюють дві наддержави – росія та США" і "брат іде на брата", маючи на увазі вторгнення рф на територію України, що розпочалося ще в 2014 році.
Залишив по собі Мамай і довгий корупційний шлейф, про який писав Regionews. Навіть за 2022 воєнний рік в Полтаві сталося кілька гучних корупційних скандалів, в яких фігурували як і особисто Мамай, так чиновники з його найближчого оточення. Більшість цих скандалів були пов'язані з укладанням угод з афілійованими з міськими чиновниками фірмами на великі суми бюджетних коштів та можливими зловживаннями в комунальних підприємствах міста. Особливого резонансу набули справи щодо закупівель за завищеними цінами продуктів для ВПО, генераторів для Пунктів Незламності у фірм, які пов'язують з родиною Мамая.
При цьому довгий час Мамай в Полтаві здавався непотоплюваним. Вперше його позбавили посади ще в 2018 році, висловивши недовіру рішенням міськради. Тоді він звертався до суду, щоб визнати це рішення протиправним та поновитися на посаді. І хоча усі суди Мамай програв, але доволі легко зумів повернутися в крісло мера на наступних виборах 2020 року.
Напередодні місцевих виборів 2020 Мамай активно загравав з проросійською ОПЗЖ, виступав у них на з’їзді, та навіть заявляв журналістам, що очолив Полтавський осередок ОПЗЖ. На вибори він пішов від іншої політсили - партії "За майбутнє" за допомоги якої і отримував на початку свого третього мерства підтримку у міськраді.
Але проросійська позиція Мамая нікуди не поділася, він підтримував стосунки зі зрадником Іллею Ківою, саботував виконання законів по декомунізації та деколонізації та робив проросійські заяви. Нікуди не подівся і його корупційний шлейф. Опозиційні полтавські політики та ЗМІ відзначали, що міський голова вибудував у місті цілу систему зловживання владою.
В грудні 2021 року депутати Полтавської міської ради спробували повторити сценарій 2018-го, ініціювавши голосування за дострокове припинення повноважень Мамая. Але тоді за визнання роботи мера назадовільною уже не було достатньої кількості голосів.
Правда, уже через рік у Мамая почалися серйозні проблеми з правоохоронцями. Спочатку СБУ оголосила Мамаю підозру щодо несанкціонованого поширення інформації про розміщення підрозділів ЗСУ. За санкцією цієї статті передбачається позбавлення волі на строк до 12 років. Тоді в Прокуратурі Полтавської області заявляли, що клопотатимуть про взяття під варту Мамая, а також про відсторонення його від посади. Але ця справа так і не доведена досі до кінця.
Однак у березні 2023 року непотоплюваний до цього Мамай таки позбувся крісла, але за значно дрібніше правопорушення. Тоді суд визнав Мамая винним у корупції через так звану "справу домогосподарок". Суть справи в тому, що Мамай офіційно оформив двох своїх хатніх прибиральниць до комунальної установи, щоб не платити їм зарплатню з власної кишені. Це призвело до розтрати понад півмільйона гривень із міського бюджету. Суд призначив Мамаю покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном 1 рік, а також позбавив права обіймати керівні посади на 1 рік.
Тимчасовим виконувачем обов'язків мера став секретар міськради від опозиційної ЄС Андрій Карпов, але з часом і його замінили на представницю "Слуги народу" Катерину Ямщикову. Звичайно, для цього полтавським "слугам", у яких не було більшості в міськраді, довелося знайти спільну мову з частиною депутатів, в тому числі і з "За майбутнє", які раніше підтримували Мамая. Власне, і зараз новій очільнниці міста доводиться балансувати між різними групами місцевих еліт, але конфігурація місцевого самоврядування у місті змінилася кардинально, а вибудована Мамаєм система поступово демонтується.
Звісно, Мамая є за що звільняти й однозначно це треба було робити. Однак не можна не помітити, що перезавантаження влади в Полтаві мало більше політичної мотивації, ніж правової, та було розраховане на посилення позицій "Слуги народу" в місті.
На відміну від Кличка, Атрошенка та Мамая донедавна міський голова Рівного 37-річний Олександр Третяк в українській політиці обличчя відносно нове. До обрання мером рідного міста він був відомий переважно як релігійний діяч, що організовував у Рівненській ОДА молитовні сніданки, та наймолодший в Україні ректор. Під час балотування кандидат, що належить до протестантської Української церкви християн віри євангельської, займав посаду ректора Рівненської духовної семінарії та академії.
Крім того, Третяк активно виступав за міжконфесійний діалог на Рівненщині, очолював Рух Реформації в області та ГО "Всеукраїнський собор". З 2014 року Третяк займався також волонтерством, допомагаючи українській армії.
На посаду міського голови Третяк був обраний в 2020 році від опозиційної партії "Європейська солідарність" Петра Порошенка. Власне, ЄС у Рівному перемогла "Слугу народу" на виборах до міської та обласної рад.
Перші проблеми з правоохоронними органами у мера від партії Порошенка сталися ще в червні 2021 року. Тоді йому вручили підозру по статті "Умисні дії спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті". Реакцію правоохоронців викликало одне з інтерв'ю мера, в якому той пообіцяв "запакувати" усіх ромів в автобуси та вивезти "в рідне Закарпаття". Санкція цієї статті дозволяла уже тоді позбавити Третяка права "обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років". Втім, висловлення мера, мабуть, виявилося недостатньо ксенофобським для такого жорсткого покарання.
Але претензії правоохоронців до Третяка на цьому не завершилися. В лютому цього року НАБУ склало на Тертяка адміністративний протокол за те, що міський голова нібито не відповів на один із запитів НАБУ, що стосувався оцінки комунального майна. Натомість суд, заслухавши сторони по цій справі, справу закрив, і Третяка до відповідальності не притягнув.
Але, звісно, на цьому неприємності мера Рівного не завершилися. Влітку цього року НАЗК склало на нього одразу три протоколи щодо конфлікту інтересів. Перший стосувався повернення собі премій, другий голосування за призначення керуючою справами виконкому Марії Корнійчук, а третій призначення цій керуючий премій і надбавок.
Перші два протоколи суд закрив за відсутністю складу порушення та за строками давності, а от по третьому Третяк таки був визнаний винним.
Слідство з’ясувало, що в той час, коли Третяк балотувався на посаду мера міста, до його виборчого фонду 45 тис гривень внесла громадянка Марія Корнійчук. Слідство стверджує, що після того, як Третяк став мером, на знак подяки він ініціював у мерії призначення Марії Корнійчук на посаду керуючою справами виконкому Рівненської міської ради.
До того ж, за даними правоохоронців, очільник Рівного виписував Корнійчук максимальні суми на оздоровлення, а також встановлював премії та різноманітні надбавки, що і стало головним доказом наявності в його діях конфлікту інтересів.
Врешті на основі третього протоколу НАЗК суд на один рік відсторонив Третяка від посади міського голови Рівного та наклав штраф у розмірі 6800 гривень.
Як бачимо, знову посади позбувся мер, що належав до опозиційної партії. До того ж в цій історії правоохоронці діяли напрочуд наполегливо. І це не може не викликати підозр в тому, що вони навмисне "копали" саме під Третяка.
Останнім хронологічно міським головою, що був відсторонений від посади через звинувачення у корупції став мер Сум Олександр Лисенко.
Цей місцевий політик ще з 2006 року є членом партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко, довго очолював сумський осередок цієї партії та був помічником Олександра Турчинова, коли той був нардепом від "Батьківщини".
Місто Лисенко очолює з 2014 року, коли спочатку був обраний секретарем міськради, а невдовзі на дострокових виборах мера – міським головою.
Потім Лисенко ще двічі впевнено перемагав на виборах міського голови - у 2015-му та 2020-му роках. На останніх виборах головним конкурентом Лисенка був кандидат від ЄС Вадим Акпєров. Тетяна Рябуха, що балотувалася від "Слуги народу" не вийшла і в другий тур.
Так само найбільшу підтримку виборців до міськради у Сумах отримала і партія "Батьківщина". Здавалося, що політичні позиції цього мера цілком міцні, але знову ж таки ситуація змінилася через діяльність антикорупційних органів.
Перші проблеми у Лисенка з'явилися ще в часи Порошенка, 2018 року, коли НАЗК визнало його винним у порушенні законодавства щодо конфлікту інтересів. Тоді йшлося про те, що Лисенко ухвалив рішення про підвищення розміру власної премії з 150% до 300%. В суді Лисенко пояснив своє рішення тим, що премія йому потрібна не на власні потреби, а для допомоги сумчанам. І хоча суд не став на сторону мера та визнав його винним, юридичних наслідків у вигляді штрафу чи інших санкцій ця справа для нього не мала через закінчення строку давності.
Протягом 2019 року НАЗК склало на Лисенка ще чотири протоколи щодо корупційних правопорушень. І знову ж таки за виписування собі премій. Цього разу в розмірі 270% від окладу. І знову таки, тоді серйозних наслідків для мера це не мало.
Але нещодавно у Лисенка виникли куди більші проблеми, ніж адміністративні протоколи. 2 жовтня СБУ спільно з НАБУ та САП затримали Лисенка разом з директором департаменту інфраструктури міськради Олександром Журбою в момент отримання хабаря. Слідство стверджує, що Лисенко і Журба "обклали даниною" одну з компаній, що вивозить в місті сміття. Сума "данини", як стверджують слідчі, складала більше 2 млн гривень.
Чиновникам повідомили про підозру, а суд обрав їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу. Для Лисенка сума застави склала 3 млн гривень, що не було непідйомним. Невдовзі він вийшов на свободу, пояснивши, що гроші внесли "друзі та знайомі".
Втім, НАБУ ініціювало питання відсторонення мера від посади, що 9 жовтня підтримав Вищий антикорупційний суд. Поки Лисенко відсторонений лише на 2 місяці. Сам він свою вину категорично заперечує, але враховуючи досвід його "попередників" та тяжкість звинувачення, швидше за все і цей мер-оппозиціонер втратить посаду надовго.
Чинний мер Одеси Геннадій Труханов – ще один вкрай одіозний але дуже досвідчений місцевий політик. Його кар'єра триває з 2005 року. І за цей час він тричі був депутатом Одеської міськради, та одного разу народним депутатом від Партії регіонів.
На посаді мера Одеси з 2014 року, коли вперше обрався як самовисуванець. У 2015-му обраний вдруге від партії "Довіряй ділам". Прикметно, що в 2019 році Труханов і вже покійний ексмер Харкова Геннадій Кернес були обрані співголовами партії "Довіряй ділам", що як і у випадку союзу Кличка з Атрошенком було певним заділом для політики загальноукраїнського масштабу.
В 2020 році Труханов втретє переобраний мером Одеси знову ж таки від "Довіряй ділам". І весь час мерства Труханова навколо його персони вирують величезні корупційні скандали. Йому закидали володіння офшорними компаніями в Панамі та на Британських віргінських островах, декларування недостовірної інформації, оборудки з земельними ділянками в Одесі, зв'язки з кримінальними авторитетами, втручання в діяльність судів та інше. До того ж Труханов вважається не просто проросійським політиком, але й громадянином Росії. Втім, офіційно наявність російського паспорта у Труханова не було підтверджено, а сам він публічно демонстрував довідку з генконсульства РФ, що не є громадянином Росії.
Найгучнішою справою, де підозрюваним виступав Труханов, стала справа заводу "Краян". Ще 2018 року НАБУ оголосило Труханову підозру в тому, що він у змові зі спільниками намагався заволодіти коштами бюджету Одеси. За версією слідчих, Одеська міскрада придбала будівлю заводу "Краян" за 185 млн гривень у приватної структури, яка перед цим викупила завод у держави в рамках його ліквідації всього за 11,5 млн. Тобто місто купило завод за в кілька разів завищеною ціною, а кошти за цією угодою мали отримати її організатори через фірму з ознаками фіктивності.
Під час розслідування цієї справи Труханов навіть якийсь час нібито переховувався за кордоном, але зрештою повернувся в Україну, де був одразу затриманий. Втім, досить швидко Труханов був звільнений на поруки, а в 2020 році навіть виправданий по цій справі.
Проте у лютому 2021 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала виправдувальний вирок та розслідування було поновлене. В травні 2023 року Труханов був знову заарештований судом, але швидко вийшов під заставу в 13 млн. гривень із зобов'язанням носити електронний браслет.
До сьогоднішнього дня мер Одеси перебуває під слідством, крім того стосовно нього залишаються й інші кримінальні провадження. Тож, як бачимо, Труханов залишається підвішеним на кримінальних справах, що вочевидь спрощує стосунки Банкової з ним. До того ж у влади завжди є опція відсторонити від посади і мера Одеси, принаймні юридичних приводів для цього більш ніж достатньо, а технологія уже відпрацьована на інших.
Андрій Садовий незмінно залишається мером Львова з 2006 року. За ці 17 років в країні змінилося чотири президенти і до кожної центральної влади Садовий намагався ставитися лояльно та уникати політичних конфліктів. Виключенням є хіба каденція Петра Порошенка, коли Садовий зумів провести свою політсилу "Самопоміч" до Верховної Ради а сам сподівався поборотися за президентське крісло.
Але похід Садового у загальноукраїнську політику закінчився для львівського мера відверто невдало. І однією із вагомих причин цієї невдачі став грандіозний "сміттєвий скандал". В 2016 році Банкова скористалася хронічними проблемами з вивозом сміття у Львові та трагедією на звалищі у Грибовичах, де внаслідок пожежі загинули 4 людей, та розгорнула проти відверто опозиційного до Порошенка Садового цілу кампанію зі звинуваченнями в постійному ігноруванні проблем зі сміттям в місті. Більше того, іншим регіонам забороняли приймати сміття від Садового, що тільки ускладнило ситуацію у Львові, з якого в якийсь період взагалі не було куди вивозити відходи.
І хоча тоді Садовий залишився на посаді, але в "Самопомочі" виборець до 2019 року розчарувався, а сам мер Львова, хоч і балотувався в президенти, але мав мізерні рейтинги та зняв свою кандидатуру на користь іншого опозиційного кандидата Анатолія Гриценка, також цілком непрохідного.
Менше з тим у самому Львові позиції Садового серйозно не похитнулися і на мерських виборах 2020 року він хоч і в другому турі але знову впевнено переміг.
Зараз Садовий, принаймні публічно, будь-яких конфліктів з центральною владою уникає, втім, враховуючи його колишній опозиційний бекграунд та балотування в президенти, не виглядає дивним те, що і до нього правоохоронці з 2019 року мають серйозні претензії.
В 2019-му меру Львова оголосили про підозру у зловживанні владою під час продажу земельної ділянки. За версією слідства, тоді це завдало збитків на понад 90 млн грн. Сам Садовий тоді пояснював, що мовляв, у 2015 році Львів на відкритому інвестиційному конкурсі залучив інвестора, якому продали землю для будівництва на ній індустріального парку. Садовий тоді казав, що за землю було отримано 54 млн грн.
У свою чергу у Спеціальній антикорупційній прокуратурі повідомили, що до правоохоронних органів звернулись понад 60 громадян із заявами про незаконне відчуження належної їм землі, а місто продало землі без аукціону та за заниженою вартістю.
Тоді сторона обвинувачення клопотала про те, щоб призначити Садовому заставу у розмірі понад 50 млн грн. Сам же Садовий сказав, що в нього немає таких грошей. Зрештою, наприкінці листопада 2019 року Вищий антикорупційний суд обрав Садовому запобіжний захід у вигляді застави 1 млн грн.
З того часу в інформаційному просторі взагалі не було згадок про це кримінальне провадження, але нещодавно стало відомо, що розслідування по цій справі поновилося. Тож Садовий, як і мер Одеси Труханов, перебуває на гачку у антикорупційних органів.
Після низки відсторонень мерів обласних центрів, що сталися цього року, загальна тенденція ситуації з місцевим самоврядуванням в Україні вимальовується досить чітко. Багато очільників великих міст, що дозволяли собі опозиційність до Банкової, відсторонені від посад. Як це, власне, сталося з мером Чернігова, Полтави, Сум та Рівного.
Ті ж, що уникають конфліктів безпосередньо з Офісом президента, але потенційно здатні грати у власні політичні ігри перебувають під кримінальним переслідуванням, яке дає владі юридичні підстави будь-якої миті "дотиснути" потенційно політично небезпечного мера та за тією ж схемою відсторонити від посади. Під постійним тиском правоохоронців перебуває навіть мер Києва Кличко і, схоже, єдине, що зупиняє владу від щонайменше обмеження його повноважень – це перспектива серйозного міжнародного скандалу.
При цьому "парад" кримінальних звинувачень на адресу мерів триває. Останній випадок стався з мером закарпатського міста Мукачево Андрієм Балогою, який є представником впливового на Закарпатті та завжди політично самостійного клану Балог.
Попри те, що звинувачення щодо багатьох мерів складно назвати геть безпідставними і вмотивованими виключно політичними мотивами (ті ж Труханов та Мамая мають сумну славу проросійських корупціонерів) націленість правоохоронців передусім на політичних опонентів Банкової дає підстави підозрювати наявність вибіркового правосуддя.
Це підтверджується і тим, що антикорупційні органи помітно менше цікавляться тими мерами, які чітко ідуть в фарватері Офісу президента, як наприклад, мер Харкова Ігор Терехов, мер Дніпра Борис Філатов чи навіть ексрегіонал Юрій Вілкул, що в статусі в.о. очолює рідний для Зеленського Кривий Ріг.
Проте така ситуація не надто дивує, враховуючи те, що на сьогодні усі правоохоронні органи, в тому числі і антикорупційні, орієнтуються в першу чергу на президента Володимира Зеленського.
Так, очільником ДБР є Олексій Сухачов, обраний нібито на незалежному та відкритому конкурсі в грудні 2021 року, але по факту очолює ДБР ще з 2020 року, коли був призначений в.о. директора. При цьому, за давним збігом обставин, те, що саме Сухачов переможе на конкурсі на посаду директора ДБР, журналісти впевнено писали ще до того, як конкурс відбувся. Мовляв, члени конкурсної комісії і були відібрані так, що втілювати в життя рішення Офісу Президента.
В той же час НАБУ сьогодні очолює Семен Кривонос, який є другом заступника голови Офісу Президента Олексія Кулеби, до речі саме того, хто опікується регіональною політикою. При цьому, як зазначає очільник Центру протидії корупції Віталій Шабунін, сестра дружини Кривоноса є дружиною бізнес-партнера Кулеби Тимура Ткаченка.
Що ж стосується НАЗК, то за іронією долі керівника агентства Олександра Новікова також підозрювали у наявності конфлікту інтересів. Зокрема, Новіков виступав представником позиції президента щодо поправок до закону про політичні партії на засіданні профільного комітету Верховної Ради. Тобто, Новіков взяв на себе непритаманні йому повноваження аби догодити президенту.
А за умов, коли антикорупційні органи підконтрольні очільнику держави, від спокуси використовувати їх для вирішення власних політичних цілей та посилення власної вертикалі відмовитися може бути дуже складно. Тим більше, коли триває велика війна, на яку можна усе списати і якою можна все виправдати. І це несе ще один великий ризик – місцеве самоврядування в країні стає все менш незалежним, що в перспективі нічого позитивного України не віщує.