Сумська трагедія. Чого прагнула досягти Росія, і навіщо Трамп грає на боці Кремля
Атака на Суми. Помилка, терор чи робота шпигунів
У Вербну неділю російські окупанти завдали чергового удару по прифронтовому українському місту. Цього разу постраждали Суми. Дві балістичні ракети "Іскандер" (чи її північнокорейські аналоги) влучили у центр міста, поруч із конгрес-центром Сумського державного університету. Загинуло 34 українця, понад сотня зазнала поранень різного ступеню тяжкості. Серед загиблих – як звичайні мирні мешканці, так і не зовсім звичайні, скажімо, командир 27-ї реактивної артилерійської бригади полковник Юрій Юла.
Власне, через загибель військовослужбовців і те, що епіцентром атаки став конгрес-центр СумДУ, де, як уже було визнано, проходив захід за участі військових (мер Конотопа Артем Семеніхін заявив, що це були збори командування та військовослужбовців місцевої 117-ї бригади територіальної оборони), досить швидко з’явилася версія про те, що ворог отримав інформацію про цей захід і вирішив одним ударом знищити українських офіцерів. Як бачимо на прикладі комбрига Юли, частково це йому вдалося. Але чи ж таким був план?
Справа в тому, що перед цим росіяни завдали схожого удару по Кривому Рогу – заявивши тоді, що у ресторані "Малеган" нібито збиралися українські командири та інструктори з країн НАТО. Жодного доказу цього вони, звісно ж, не надали, а відеозапис із цього криворізького закладу спростував російський вкид. У Сумах усе було навпаки – росіяни не стали нічого заявляти, а потім просто використали слова нардепа Мар'яни Безуглої про військовий захід.
Це може свідчити про те, що удар по зібранню офіцерів не був метою окупантів. Принаймні, головною метою. (Хоч не варто виключати і варіант, що, дізнавшись про майбутнє зібрання, росіяни вирішили використати і цю інформацію – скажімо, для того, аби налаштувати цивільне населення України проти військових, які "підставили" мирних мешканців Сум.) Для чого ж тоді російська армія завдала другого удару балістикою по мирному місту, спричинивши велику кількість жертв?
Наближається Великодень. Та сама дата, про яку говорили як про початок можливого перемир’я – на чому наполягає адміністрація президента США Дональда Трампа. Росіянам перемир’я не потрібне в принципі – бо воно непотрібне Володимиру Путіну. Але напряму відмовитися від цього він, очевидно, не може – це викличе негативну реакцію Білого дому. Тому, можливо, такі відверто терористичні удари потрібні Кремлю для того, аби на емоціях (велика кількість загиблих у Кривому Розі дітей – ідеальний варіант для агресора) вивести Україну на відповідь. І тут же зірвати майбутнє перемир’я, звинувативши у всьому, звісно ж, Україну.
Перемир’я хоче досягти і Трамп – це може стати його чи не першим безсумнівним успіхом на посаді президента, принаймні, на зовнішньополітичному напрямку. Імовірно, саме через це президент США назвав терористичний удар Росії по Сумах "помилкою" російської армії. Таким чином Дональд Трамп ніби натякає росіянам, що питання перемир’я залишається на порядку денному та сумські смерті у Вербну неділю на це не вплинуть. Звісно ж, це виглядає як гра на боці Російської Федерації, але, на нашу думку, правильніше говорити про те, що Трамп грає на своєму власному боці – та зараз він справді ближчий до російського, ніж до українського. Принаймні, на публічному рівні.
Реакція США на сумський удар. Що змінилося
До речі, така реакція – про "помилку" (цікаво, а куди ж тоді росіяни хотіли завдати удару в Сумах "непомилково"?) – в американському істеблішменті є тільки у Дональда Трампа. Усі інші важливі та ключові персони відреагували зовсім інакше.
Наприклад, духовний радник президента США Марк Бернс, який нещодавно побував в Україні, прямо заявив: удар по Сумах – це акт терору. "Світ повинен засудити цю жорстокість і стати поруч з Україною", – слова, в яких про "помилку" не йдеться взагалі. Ба більше, сам Бернс визнав, що раніше помилявся у ставленні до війни в Україні – а тепер відверто назвав Путіна злом. Це уже риторика не стільки Трампа, скільки Рональда Рейгана, який у свій час назвав Радянський Союз, де тоді правив інший кадебіст, Юрій Андропов, "імперією зла".
Схожою є риторика і американських чиновників. Наприклад, спецпредставник США по Україні Кіт Келлог заявив, що такий удар по цивільних, ще і в велике релігійне свято (для частини оточення Трампа релігійна складова відіграє значну роль) – перейшов будь-які межі пристойності. Держсекретар Марко Рубіо також засудив "жахливу російську ракетну атаку на Суми".
Тож, підсумовуючи реакцію Сполучених Штатів, констатуємо, що загалом нинішня республікансько-трампівська влада цілком притомно, адекватно і проукраїнськи оцінює дії Російської Федерації. Тож навряд чи у країни-агресора вийде здійснити свій черговий підступний план. Реакція ж Дональда Трампа – це не більше, ніж продовження гри у миротворця. І зараз цієї гри, заради майбутнього успіху (чи примари успіху), він готовий навіть до таких слів, які різко контрастують з усім, що говорять інші представники нинішньої владної еліти США.
Що далі. Дві поради українцям
Чого чекати Україні та українцям далі? По-перше, принаймні у прифронтових регіонах, у зоні досяжності балістичних ракет – не ігнорувати повітряну тривогу, не збиратися в людних місцях, місцях масового скупчення. Це щонайменше зменшить ризики були убитим чи пораненим внаслідок чергових ударів. А в тому, що вони будуть, на жаль, сумнівів майже немає. Володимир Путін розуміє, що програє уже не тільки на полі бою, не тільки у КДБшних спецопераціях в Україні (теракти в ТЦК так і не змогли створити хаос в тилових регіонах нашої країни, цей план теж провалився), а і на дипломатичному рівні. Тож єдине, що йому залишається – вдаритися до відвертого терору.
По-друге, усі ці дії свідчать про те, що на перемир’я Росія не піде. Значить, війна триватиме – принаймні, ще деякий час. До речі, інша заява Дональда Трампа, про введення мит щодо практично усього світу різко опустила ціни на нафту – і в перспективі цей показник буде тільки знижуватися. А це подіє на бажання Кремля продовжувати війну значно сильніше, ніж чиїсь заяви та ультиматуми. Чим дешевша нафта, тим менше грошей залишається в російському бюджету, тим швидше Росія просто зупиниться – бо коли в країні економічний крах (про що говорять на повен голос уже практично усі), навіть на улюблену забавку диктатора гроші навряд чи знайдуться.
Значить, висновок для нас із вами простий – дбаємо про власну безпеку, не чекаємо швидкого перемир’я, воюємо, допомагаємо військовим і таким чином наближаємо момент завершення війни. Все ж опір української армії ударив по амбіціях Путіна незгірш за падіння світових цін на нафту, і про це теж не треба забувати.