Історично так склалося, що в управлінському плані на Миколаївщині існують дві інституції, котрі більше критикують один одного, хоча мета у них, здавалося б, одна – це типове "робити життя людей кращим". Йдеться про вічну конкуренцію по лінії "область – місто". Та, здається, саме зараз прийшов час, коли ситуація може змінитись з позитивними наслідками як для обласного центру, так і для всього регіону. Адже нарешті новий-старий миколаївський градоначальник Олександр Сєнкевич, призначений пару місяців тому очільник ОДА Віталій Кім та свіжеобрана голова облради Ганна Замазєєва мислять приблизно однаково.
Історичний досвід Сєнкевича
Пропонуємо трішки згадати недавню історію, щоб зрозуміти ситуацію глибше. Як ми уже писали, мером Миколаєва вдруге став Сєнкевич, який встиг попрацювати з уже чотирма (тимчасових в. о. не озвучуємо) головами Миколаївської облдержадміністрації, і до останнього часу жодну з цих співпраць не можна було назвати дуже продуктивною.
Першим керівником регіону на шляху мера став Вадим Меріков. Тут усе відбувалось доволі типово для України: починалося з позитиву, коли голова ОДА активно підтримував молодого ще та прогресивного Сєнкевича, а закінчилося публічними закидами як з одного, так і з іншого боку.
Далі Сєнкевичу довелося (робимо наголос саме на цьому слові) працювати, певно, з найжорсткішим очільником області – яскравим авторитарником української формації Олексієм Савченком. Це саме той двометровий чоловічище, котрий наполягав, що оспіваний у легендах Конан Варвар жив на теренах нинішньої Миколаївщини. І хоч усі прекрасно розуміли, що ні, не жив, але Савченку про це сказати боялись усі. Одного разу він навіть змусив свого заступника їхати закордон і спробувати привезти до Миколаєва Арнольда Шварценегера, але не вдалось. І смішно, і грішно.
Так само проти рішень Савченка не ризикував йти і Сєнкевич. Багато в чому саме через це у нього й вийшло налагодити співпрацю з очільником області, та зиску з того вийшло не надто багато.
Після цього на Миколаївщину етапували чергового "варяга" - Олександра Стадніка. Нагадаємо, що про його всебічне фіаско у нас є окремий матеріал, просто скажемо, що діалогу зі Стадніком у міського голови обласного центру не було від слова зовсім. Ставленик президента всіляко уникав Сєнкевича, думаючи, певно, що його скоро змінить новий мер від "слуг" Тетяна Домбровська. Та вийшло усе зовсім не так, і в результаті місця під сонцем лишився сам Стаднік.
Свіжі обрії
І тут ми переходимо до найважливішого: відносин трьох нових голів - Миколаєва, Миколаївської ОДА та Миколаївської облради. Для початку варто наголосити на тому, що всі вищезгадані люди – місцеві, миколаївські. Це люди, які розуміються в особливостях життя насамперед міста, і в цьому великий плюс для Миколаєва. Також Сєнкевича, Кіма та Замазеєву єднає те, що вони троє приблизно одного віку, що дуже важливо. Ці три персони – це те саме "молоде покоління нового формату", до якого постійно відносили Сєнкевича, називаючи його айтішником. Вони - на одній хвилі. Ситуація минулої каденції, коли Сєнкевичу доводилось знаходити підхід до депутатів відверто інших, закостенілих поглядів на життя а-ля "раніше було краще" – закінчилася.
Та назвати взаємозв’язки, наприклад, Кіма та Сєнкевича ідеальними також не можна. Перший перед мерськими виборами відверто говорив, що Сєнкевичу під час першої каденції не вдалося реалізувати свої обіцянки, домовитися з депутатами та зібрати навколо себе справжню команду однодумців. Також стало відомо, що Олександр Федорович був у списку бажаючих балотуватись у мери від тоді ще рейтингової "Слуги народу", проте йому відмовили. Про це також розповів Кім, який був головою обласного штабу "ЗеКоманди". Як підтвердила практика, це був промах президентської партії, адже її кандидатка Домбровська навіть не змогла вийти до другого туру.
Та все ж квола передвиборча критика в бік мера жодним чином не зіпсувала взаємовідносини Сєнкевича та Кіма у поствиборчий період. Нагадаємо, що останній, окрім того, що став головою ОДА, також зайшов до Миколаївської міськради під №2, і коли довелось обирати, вирішив не віддавати мандат депутата. До слова, у міськраді Кім зіграв на руку Сєнкевичу, адже голосував і за зручного для мера секретаря міськради, і за не менш зручних (і ручних) заступників міського голови. Що ж до взаємин Сєнкевичем із Замазєєвою, то жодних публічних закидів у бік мера з її боку помічено досі не було, щоправда, вона взагалі стала фігурувати у місцевій політиці лише напередодні минулорічних місцевих виборів, а вже на фініші перегонів її взявся активно просувати в крісло спікера облради тоді ще не голова ОДА Кім.
Сєнкевич виходить на область?
Ну, так. Його "Пропозиція" хоч і завела в облраду не так багато депутатів – всього сім – та всі вони точно є людьми Сєнкевича. Власне, кожен з них зайшов туди на прізвищі мера. Чого лиш вартий Андрій Волков – депутат обласної ради та керуючий справами виконкому міста. І це один із найвірніших соратників Сєнкевича взагалі.
Між іншим, обрання Замазєєвої обласним спікером – це очевидна домовленість з мером: він дав голоси для представника "слуг", а вони у міськраді проголосували за мерського секретаря Дмитра Фалька. Із середини така ідилія виглядає, як квітково-цукерковий період молодої пари, де обидві сторони готові поки ще йти на взаємні поступки.
Але увесь цей позитив може легко поламатися об "битовуху", коли прийде час вирішувати насущні питання: потрібно буде шукати гроші на бодай-якийсь розвиток, наприклад, місцевого аеропорту у посткарантинний рік, коли треба буде домовлятися один з одним про співфінансування інсулінових програм або ремонтувати дороги державного значення в межах міста чи ремонтувати будівлю театру. І тоді дуже швидко може дійти до усіляких підозр, "биття посуду", скандальних звинувачень на публіку та навіть гучного розлучення.