Вражений свіжими рейтингами кандидатів у президенти та особливо партій, RegioNews прогнозує, що фракція "Слуги народу" може почати де-факто розповзатися задовго до початку наступних виборів.
КМІС не жартував
В кінці жовтня політично активна частина українського суспільства отримала добрячу ін'єкцію адреналіну – Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) оприлюднив свої свіжі президентські рейтинги, де показник чинного глави держави Володимира Зеленського буквально обвалився, знизившись порівняно із вереснем відразу майже на 9%. Далі з'явилися дані від інших поважних соціологів – з "Центру Разумкова" (ЦР), а вже цього тижня було оприлюднено результати останніх електоральних замірів від соціологічної групи "Рейтинг". І все це мало або підтвердити правильність показників КМІС, або спростувати їх.
Отже, дані і ЦР, і "Рейтингу" дещо відрізняються від їхніх колег-соціологів, але в цілому вказують на правильність напрямку руху президентського рейтингу – він реально знижується. Скажімо, показник Зеленського у категорії "серед усіх опитаних" Центром Разумкова на початку серпня був 19,5%, а нині - 16,6%. І хоч рейтинг першого серед переслідувачів глави держави, Петра Порошенка, теж трохи знизився, але головним у цій історії є знову ж таки показник екс-спікера Дмитра Разумкова. Син засновника ЦР стрибнув відразу з 1,8% до 5,7%.
Якщо ж говорити про результати серед тих, хто уже визначився із своїм вибором, то Разумков займає упевнене четверте місце із показником 8,8%, навіть наступаючи на п'яти вічній Юлії Тимошенко (10,1%). Нагадаємо, що у КМІС Разумков у цій категорії мав 7,1%. Рейтинги ж президента відрізняються у двох солідних соціологічних фірм усього на 1%, тобто у межами статистичної похибки.
Зрештою, майже аналогічні актуальні рейтингові показники зафіксувала й група "Рейтинг". За її версією, нині ТОП-5 кандидатів у президенти (серед тих респондентів, хто голосуватиме та визначився з вибором) виглядає так: Зеленський - 25,1%, Порошенко - 14,1%, Тимошенко - 10,1%, Юрій Бойко - 9,5%, Разумков - 7,3%.
Монокоаліції не буде?
Не менш цікавими є і партійні рейтинги від тих же "Центру Разумкова" та "Рейтингу". Тут розбіжність у владних показниках дещо більша, ніж у випадку із персоналіями, але в цілому тенденція повторюється. На початку серпня, за даними ЦР, "Слугу народу" готові були підтримати 17,1% серед усіх опитаних, нині – лише 14% (нинішні такі показники "СН" від "Рейтингу" – 17, 6%). В категорії "ті, хто визначився" результат поки що виглядає трохи солідніше – 21,6% (ЦР) та 20,4% ("Рейтинг"), втім, головна думка є цілком зрозумілою.
І полягає вона у тому, що монокоаліція, формальному існуванню якої навряд чи щось загрожує, де-факто входить в серйозну зону політичної турбулентності. Показники "Слуги народу" і так увесь час були нижчі за персональні рейтинги Володимира Зеленського, а з серйозним падінням популярності президента через деякий час те саме станеться і з його партією. Тож нинішню ситуацію з результатами як "Центру Разумкова", так і "Рейтингу", де "слуги" залишаються першими із перевагою у 5% над найближчими переслідувачами, можна списати на певну інерцію.
До того ж, Україна входить у досить непросту зиму із можливими неприємностями із газом і, як наслідок, з опаленням. Це, знов-таки, вдарить по популярності чинної влади, причому серйозніше за будь-які офшорні скандали. Тож як би не довелося партійному лідеру "СН" Олександру Корнієнку та всій "ЗеКоманді" навесні згадувати жовтневі показники із ностальгією. А там не за горами – старт, власне, передвиборчого циклу, коли практично усі опозиціонери будуть відігруватися на владі за її численні промахи.
Хто утече з корабля першим
Прекрасно розуміючи це, частина парламентської фракції "Слуги народу" уже найближчим часом почне дистанціюватися від дій Банкової – аби не брати на себе увесь негатив, який отримає і президент, і підпорядкований йому Кабмін. Це дистанціювання цілком імовірно буде неформалізоване – зокрема, тому, що частина депутатів (списочники), згідно із чинним законодавством, просто не може вийти зі складу своєї фракції без втрати мандату. До речі, саме так було і у Верховній Раді попереднього скликання, коли частина депутатів БПП, формально залишаючись у складі фракції та коаліції, фактично перейшли в опозицію до тодішнього президента Порошенка. Така ж ситуація, за великим рахунком, спостерігатиметься й з "СН". Втім, мажоритарники від партії влади теж не поспішатимуть повністю рвати зв'язки із Банковою, хоча б на всяк випадок - аби, у разі росту президентського рейтингу, нагадати своїм виборцям, що вони теж залишаються частиною "ЗеКоманди".
Наразі у складі монобільшості є дві умовні групи, яких тримають у "зеленій" фракції тільки вищезгадані фактори. По-перше, це відверто проросійські персонажі, на кшталт Євгена Шевченка, Максима Бужанського, Олександра Куницького, Артема Дмитрука тощо. Частина із них уже демонструє свою позицію, яка йде врозріз із політикою Офісу президента – згадаємо, наприклад, білоруські візити Шевченка та його слова на підтримку білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Фактично ця група депутатів, яка, на відміну від панівної в "Слузі народу" формули, сформульованої в легендарній фразі "какая разніца", має певне ідеологічне підґрунтя та значно органічніше виглядає у складі , припустимо, ОПЗЖ або "Партії Шарія", куди вона упевнено й дрейфує. До речі, можливе створення під наступні вибори нової, радикальнішої навіть за медведчуківське крило "Опозиційної платформи – За життя" проросійської партії, або, в разі розпаду ОПЗЖ, влиття цього набору персоналій у нову партію Віктора Медведчука.
Другою групою "слуг народу", яких уже нічого, крім формальностей, не тримає у складі монокоаліції, є ті депутати, які орієнтуються на Разумкова. Ні для кого не секрет, що екс-спікер рано чи пізно оформить свою політичну силу, з якою піде на наступні вибори. Каркасом цієї партії (правильніше говорити – "разумковською" її частиною, оскільки у цієї партії, скоріш за все, буде кілька спонсорів, які теж матимуть свої кандидатури для загального списку) і стануть нинішні депутати, які поки що залишаються у складі "СН". Цілком можливо, що після холодної і проблемної зими навіть ті депутати, які поки що орієнтуються на Банкову, змінять свої погляди на майбутнє. І перекинуться до "соціально близького" колишнього спікера ВР.
До чого тут Ахметов і Порошенко
Крім цих двох очевидних груп є ще кількадесят депутатів, майбутнє яких у складі "Слуги народу" теж фактично можна назвати порахованим. По-перше, це нардепи з так званої "групи Ахметова". Тут варто говорити уже не про майбутнє, а про теперішній час – зважаючи на кейс Людмили Буймістер, яку уже виключили зі складу президентської фракції. Але Рінат Ахметов, як людина обережна, навряд чи піде на серйозне загострення. Тож депутати-"ахметівці" поки що залишаться у складі монокоаліції та навіть голосуватимуть так, як буде потрібно ОП (крім тих моментів, які безпосередньо стосуватимуться інтересів донецького олігарха).
Другою такою групою, яка уже починає задумуватися над своїм політичним майбутнім – але, на відміну від, скажімо, "разумковців" не має чітких орієнтирів, тільки умовний вектор, – є підкреслено проукраїнська частина "слуг". Ці депутати навряд чи додрейфують до прямого вступу у "Євросолідарність" (це не вигідно і "ЄС", і самим депутатам, особливо мажоритарникам не з Галичини), але тим не менш будуть шукати собі місце у нових проукраїнських партіях, які неодмінно виникнуть перед наступними парламентськими виборами.
Таким чином, зважаючи на уже зафіксоване падіння рейтингів і невеселу перспективу у наступні роки, фактична монобільшість може не дожити навіть до дня наступних виборів. Проблеми із голосами Банкова традиційно вирішуватиме домовленостями із трьома депутатськими групами ("Довіра", "За майбутнє" та тією частиною "Голосу", яка самоназвалася "Справедливістю"), відтак до певного моменту цього вистачатиме принаймні на критично важливі для Зеленського законопроєкти. Але в цілому сумніви щодо перспектив "Слуги народу" на чергові парламентські вибори можна назвати навіть серйознішими, ніж у попередньої партії влади БПП.