Соціологи та громадські діячі зазначають, що в умовах воєнного часу, поєднаного з масовими руйнуваннями і горем, в українському суспільстві зростає потреба в більш справедливих заходах підтримки з боку інститутів держави. На жаль, реальність часто не відповідає потребам. Недостатня підтримка малозабезпечених громадян поряд з високими зарплатами топ-чиновників, корупційні скандали і "бусифікація" – викликають непорозуміння і невдоволення у багатьох громадян. Детальніше про приклади захисту суспільних інтересів – у матеріалі RegioNews.
Зміни настроїв у суспільстві
Засновник дослідницької компанії Active Group Андрій Єременко вважає, що в умовах повномасштабної війни в українському суспільстві накопичилося безліч соціальних проблем, які потребують вирішення.
"У нас суспільство нервове та напружене. Накопичується втома від війни. Також у багатьох викликає невдоволення деякі дії держави: підвищення податків, заборона на виїзд для чоловіків призовного віку, дії ТЦК що виконують невластиву їм роботу по затриманню порушників обліку, що повинна робити поліція та ін. Все це підвищує у людей нервозність і бажання реагувати. Пік такого бажання ми фіксували в опитуваннях в лютому – березні. Зараз процес ніби знизився, але нікуди не зник. Запит на пряму дію з боку суспільства, нехай повільно, хвилеподібно, але продовжує зростати", – розповів він RegioNews.
У результаті соціально-економічні проблеми поряд зі зловживаннями влади можуть виливатися в агресивні дії з боку частини громадян, яких не турбує правові наслідки. Найбільш яскраво це проявляється по відношенню до представників груп оповіщень територіальних центрів комплектування (ТЦК). У Волинській області поблизу села Озеро семеро цивільних напали на авто ТЦК і забрали військовозобов'язаного. Нападники на семи автомобілях наздогнала службовий автомобіль воєнкомів і змусила його з'їхати в кювет. У Дніпрі перехожі кидали каміння у військових ТЦК та їх авто. У ТЦК зазначили, що були змушені "зупинити свої законні дії з перевірки зупиненого громадянина, необхідні для забезпечення проведення мобілізації, і покинути місце події". У Львові натовп напав на автомобіль ТЦК, пошкодив його, і звільнив мобілізованого. У ТЦК заявили про створення загрози життю та здоров'ю особового складу та зірване виконання заходів мобілізації.
Відзначимо, що ці, і багато інших подібних випадків, хоча і відбуваються за участю деякої кількості громадян, все ж носять спонтанний (і кримінальний!) характер, і не тягнуть на системні дії захисту суспільних інтересів. Втім, є чимало випадків, коли люди усвідомлено йдуть на тривалу боротьбу ризикуючи власною кар'єрою.
Готовність до тривалого протистояння
У місті Соснівка Львівської області адміністрація лікарні вирішила закрити два відділення медзакладу та харчоблок, в результаті чого було скорочено кілька десятків медпрацівників. Ходили чутки навіть про закриття самої лікарні, що було неможливим для 12-тисячного міста. У результаті частина медиків не тільки звернулися до суду, а й оголосила голодування, а також почала регулярно влаштовувати акції протесту, які знайшли підтримку у місцевих жителів. Очолила рух за порятунку лікарні медсестра Оксана Гладун яка не мала до цього досвіду громадської боротьби. Жінка створила вільну профспілкову організацію і заручилася підтримкою юриста. Водночас адміністрація лікарні чинила всілякий тиск на Оксану та її однодумців.
"Адміністрація тиснула на моїх членів профспілки щоб вони виходили з неї. Наша профспілка збереглася завдяки трьом працівникам, які не покинули мене і дали можливість боротися за кращу долю лікарні. Також нас підтримували жителі міста", - розповіла нашим журналістам Оксана Гладун. У підсумку протистояння закінчилося перемогою громадськості і суд відновив звільнених медиків на роботі, а трудовий колектив вибрав собі нового керівника.
У Тернопільській області місцеві жителі виступили проти закриття Тернопільської обласної експериментальної комплексної школи мистецтв ім. Ігоря Герети. Розгляд справи в судах тривав впродовж п'яти років. Крім судів, місцеві жителі збирали підписи, влаштовували пікети. Найактивнішою захисницею гімназії стала її колишня вчителька Ірина Ленько. Нашим журналістам жінка розповіла, що за роки захисту школи вона постійно піддавалася тиску. Жінку наказом позбавили звання "старший учитель", який вона оскаржила потім через суд. Перелом настав коли захисники школи звернулися до Верховного Суду, який на противагу судам попередніх інстанцій постановив скасувати рішення Тернопільської облради про реорганізацію. У другому рішенні Верховний Суд відмовив у перегляді справи "за нововиявленими обставинами". Втім, крапка у справі так і не поставлена, оскільки обласна адміністрація не поспішає відновлювати навчальний заклад.
Жителі села Рокитниця Колодяжненської ТГ Волинської області дізналися, що їх гімназію місцева влада збирається понизити до рівня початкових класів. Цей крок місцеві жителі сприйняли вкрай болісно, асоціюючи його з початком деградації села. При цьому люди не вірили, що зможуть якось повпливати на ситуацію. Активним учасником захисту школи тоді виступив колишній директор і вчитель Микола Чуль, який присвятив навчальному закладу 51 рік свого життя. Чоловік ходив до кожного з домогосподарств, переконував мешканців взяти участь у підтримці школи, закликав відвідувати сесії.
У підсумку в селі зібралася активна група людей, яка займалася організацією односельців. Переломний момент настав коли на одній із сесій влада підняла питання про закриття навчального закладу не попередивши про це жителів села. Люди дізналися про ці наміри випадково за 10 хвилин до початку сесії. Мешканка Рокитниці Олена Корж розповіла жуналістам RegioNews що батьки учнів школи власним транспортом за 15 км приїхали до Колодяжного. Спочатку людям навіть слова не хотіли давати, але врешті-решт поступилися і школу тоді залишили в спокої.
Випадки жорсткої протидії
Наступний приклад якісно відрізняється від попередніх. В даному випадку жителі зневірившись добитися рішення з боку влади, вдалися до силових заходів. Подібні випадки в Україні не поодинокі і мають потенціал до збільшення, враховуючи напругу в суспільстві, а також періодичну глухість з боку органів влади у вирішенні соціальних проблем. Впродовж багатьох років життя жителів села Бережниця в Івано-Франківській області отруював стихійний полігон побутових відходів. За 40 років маленьке стихійне звалище розрослося на величезну площу. Щодня туди вивозили сміття з 18 населених пунктів. Звалище не було обладнане спеціальною огорожею і "хімія" потрапляла в грунтові води та річку. У жарку пору року місцеві жителі страждали від різкого запаху, багато хто скаржився на погіршення здоров'я.
Впродовж багатьох років люди зверталися до місцевої влади з вимогам узаконити звалище щоб потім його закрити або встановити там сортувальну лінію. Нарешті активна позиція жителів дала результат і місцева влада все-таки узаконили полігон і навіть було визначено термін завершення експлуатації. Але люди обіцянкам не вірили. Тому як тільки термін сплинув, жителі перекрили під'їзд до полігону, не пропускаючи туди вантажівки. Як розповів нам місцевий житель Михайло Зеленчук, люди чергували цілодобово протягом трьох місяців. На допомогу прийшли також жителі сусіднього села Криворівня.
"Люди змінювали один одного. Хтось чергував цілодобово, хтось кілька днів", - розповів чоловік. Місцева влада в результаті не зважилися ігнорувати вимоги людей і в підсумку полігон закрили, а для вивезення сміття було визначено іншу ділянку. Також почалися роботи по встановленню захисної споруди для існуючого звалища, але на завершення проекту не вистачило грошей.
Гостра необхідність зворотного зв'язку
Можна заперечити, що захист суспільних інтересів в умовах повномасштабної війни – не на часі, мовляв, закінчиться війна тоді почнемо відновлювати країну і стежити за дотриманням законності. Але хіба є різниця в який момент часу боротися за свої права? І чи не буде потім пізно, враховуючи що за час бездіяльності будуть прийняті закони і рішення не в інтересах громадян?
На думку голови ради медичного руху "Будь як Ми" Оксани Слободяни, якщо громадськість не буде проявляти активність, з нею будуть робити що завгодно, оскільки вседозволеність народжує зловживання. Вона вважає, що сьогодні громадянам необхідно активно цікавитися які рішення приймає місцева влада і всіляко підтримувати тих активних людей і організації, які тримають руку на пульсі суспільного життя.
"Якщо ти можеш хоч щось зробити для підтримки, хоча б публічно виступити, це вже крок", – зазначила вона в розмові з нашими журналістами.
На думку громадських діячів, якщо населення буде проявляє увагу до будь-якої суспільно значущої проблеми, до закриття тих же лікарень і шкіл, то "оптимізувати" ці установи органам влади буде набагато складніше і вони будуть намагатися шукати взаємовигідне рішення. І це в інтересах самих же органів влади, оскільки в умовах напруженості спроби ігнорувати суспільні проблеми будуть наштовхуватися на різке неприйняття з боку населення. І тут головне щоб мирні протести не вилилися в щось більше. У цій ситуації Андрій Єременко радить державним управлінцям згадати що у країни є парламент з яким потрібно відновити нормальну комунікацію. Також він вказує на необхідність зворотного зв'язку із суспільством.
"Якщо на рівні держави влада приймає якісь рішення і суспільству це не подобається, то така влада отримує по руках ще до того як суспільство візьметься за зброю або хоча б за картон. Мова про те, щоб держава отримувала зрозумілі сигнали від суспільства на ранніх етапах. Те ж стосується місцевої влади і депутатів", – підсумував він.
***
Само собою органи влади намагаються реагувати на перекоси в соціально гострих питаннях. Правда, багато з таких спроб являють собою напівзаходи, ручне управління або є порожньою заявою нічим не підкріпленою. Взяти ту ж ситуацію з "бусификацією". За словами омбудсмена Дмитра Лубінця, за шість місяців 2025 року його офіс отримав 2 тис. звернень від громадян щодо порушень їх прав при мобілізації (цього року – 3 тис., але сам Лубінець каже що цифру потрібно множити на три). У підсумку 50 працівників ТЦК були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, також були відкриті кримінальні провадження, правда, скількох у підсумку посадили, не уточнювалося.
Начебто і законодавці звернули увагу на проблему. Нещодавно у Верховній Раді зареєстровано законопроект №15303 який пропонує покарання у вигляді до 7 років позбавлення волі за незаконне утримання громадян під час проведення мобілізаційних заходів. Але питання, чи буде закон прийнятий, коли, і чи буде виконуватися? У Кримінальному кодексі України і так є стаття 146 що передбачає до 10 років позбавлення волі за викрадення людини. Але щось не видно відкритих судових процесів із притягненням винних до відповідальності.
Та ж показова ситуація з масовим скороченням лікарів в Донецькій області в лютому цього року. Тоді незважаючи на заяву глави МОЗ України Віктора Ляшка про всебічну підтримку працівників швидкої на прифронтових територіях, місцеві чиновники намагалися скоротити понад 40 висококласних фахівців, що мають багатий досвід у наданні екстреної медичної допомоги в критичних умовах. І тільки звернення до журналістів і пряме втручання міністра врятувало медиків від звільнення.
Випадків порушень законодавства та відвертого свавілля з боку системи управління в Україні – маса. Але реальність вимагає інших підходів. І вони повинні бути націлені на всебічну підтримку суспільства, справедливих соціальних рішеннях і наданні широких можливостей для розвитку. Лише за таких умов тема невдоволення, суспільної напруги і бажання прямої дії втратить свою актуальність.