Попри те, що в країні війна, влада – як центральна, так і місцева – примудряється знайти собі й інші цікаві заняття. Нещодавно ми писали про те, якими наслідками обернулися такі заняття для одного із членів Кабінету міністрів. А 27 червня у Івано-Франківську місцеві депутати ухвалили несподіване звернення до президента, уряду і парламенту.
У зверненні йшлося про те, що потрібно на усій території України заборонити аборти. Причому не просто заборонити на якомусь банальному законодавчому рівні, а внести зміни до Конституції – визнавши, що життя людини (недоторканість та безпека якого гарантується Основним Законом) починається з моменту зачаття.
Аргументи прихильників заборони абортів
Для початку варто відзначити, що ця ідея є, так би мовити, вузькопартійною. Ініціатором такого звернення став відомий своїми, скажемо так, спеціалізованими поглядами представник фракції ВО "Свобода" Ярослав Дубас. Він очолює громадське об’єднання з характерною назвою "Християнський рух за Життя", а ще у довоєнні роки відзначився боротьбою із художнім фільмом "Демонік", який через "скарги вірян" зняли з прокату у Івано-Франківську. (Фільм, до речі, досить посередній, рейтинг його на відомому кінопорталі IMDB – усього 4,3 із 10, що є показником відверто низької якості. Хоча боролися, звісно, не проти якості, а проти "пропаганди сатанізму".)
Аргументація пана Дубаса була, з одного боку, цілком прогнозованою, а з іншого – намагалася вписатися в поточний порядок денний. Так, свободівець наголосив на тому, що у сусідній Польщі така заборона дає "позитивну динаміку" щодо збільшення кількості населення. Невідомо, де він побачив цю динаміку, бо якщо 1990 року в Польщі жило 38,183 мільйона людей, то 2023-го, після усіх скандальних посилень заборони на аборти – 37,698 мільйона.
Інший аргумент – необхідність посилити національну безпеку. Так, отаким от банальним способом – мовляв, якби у нас була ситуація із фертильністю, як в Єгипті (де ситуація з абортами, як у Польщі), то українців було б уже 100 мільйонів, і було б кому захищати Батьківщину від агресора. До речі, коли ініціатора цього звернення спитали про те, а якою є ситуація з абортами у розвинутих країнах, а не у Єгипті – він просто проігнорував це питання. Очевидно, тому, що у абсолютній більшості країн Євросоюзу – куди Україна планує вступити у осяжній перспективі – це питання віддане на розсуд самих жінок, яких ніхто не обмежує у цьому праві.
Івано-Франківськ до і після 2020 року
Звернення це, звісна річ, підтримала фракція "Свободи", яка має у міськраді Івано-Франківська і монокоаліцію, і мера. (Якому, у свою чергу, не звикати до епатажно-популістських заяв чи вчинків – на кшталт "гей не може бути патріотом" чи депортації осіб ромської національності за межі міста.) І, звісно ж, ця ідея нарвалася на різку і жорстку критику частини містян. Власне, якщо ви слідкували за подіями кількарічної давнини у Польщі, то тут усе було аналогічно – "Не вказуйте жінкам, що їм робити зі своєю вагіною" і т. ін. Але чому ж все-таки івано-франківські свободівці зайнялися таким несподіваним – хоч і очікуваним у консервативному галицькому суспільстві – питанням?
Для початку варто згадати, що нинішній, продовжений через повномасштабну війну термін нинішнього мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа є для нього другим. І він, цей другий термін, дещо відрізняється від першого, 2015-2020 років. Тоді місто пережило цілу низку змін, позитивних і прогресивних, осучаснилося і набуло того вигляду – як зовнішнього, так і внутрішнього, що дозволило пану Марцінківу виграти вибори із фантастичним результатом – 84,78%.
Та під час другого терміну ситуація дещо змінилася. По-перше, знизився (а у деяких моментах – взагалі зупинився) темп змін у місті. По-друге, досі не вирішене одне із ключових муніципальних питань – мосту через річку Бистриця-Солотвинська. По-третє, міська влада вляпалася в історію із футбольним клубом "Прикарпаття". (Цей клуб, який є муніципальним, тобто живе за гроші громади, мало того що працевлаштував рідного брата міського голови, Ярослава Марцінківа – він ще й прославився скандалом із фіктивною службою в ЗСУ футболістів і тренерів, для прикриття пафосно перейменувавшись у "Прикарпаття-ЗСУ" і влаштувавши церемонію "вступу" згаданих вище осіб до складу Збройних сил України).
Словом, проблем у Івано-Франківську вистачає. Проблем, які одним мешканцям почали більше кидатися у вічі, а іншим – внутрішньо переміщеним особам, яких у місті та регіоні немало – були помітні практично з першого дня. Проблеми ці викликають відповідну реакцію, яку влада так чи інакше відчуває – через соцмережі й не тільки. І на які змушена реагувати так, як уміє. Звісно, це лише припущення, але, зважаючи на те, що на вибори-2020 Марцінків пішов під гаслом "Захистимо українську мову" (що, м’яко кажучи, не є завданням міської влади, яка має займатися проблемами із трафіком у місті та відсутністю дитсадків на фоні тотальної забудови усього і вся) – такий висновок напрошується сам собою.
Тернопільський судовий фактор
Крім того, є іще один, так би мовити, зовнішній фактор. Ні для кого не секрет, що після останніх довоєнних виборів частина західних регіонів отримала чи продовжила мандат саме для "свободівської" влади. Навіть у Кам’янці-Подільському, який уже не є частиною Галичини, міський голова представляє ВО "Свобода".
Діє ця влада у різних містах по-різному. Десь дійшло до крайньої стадії – тобто до кримінальної справи і навіть суду. Так, 18 червня колишній вже голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко у справі про хабар отримав дев’ять років позбавлення волі, ще і з конфіскацією майна. Звісно, Тернопіль – не Івано-Франківськ, але, скажімо, в скандальній історії із нібито як будівництвом реабілітаційного центру для військових на березі міського озера самі військові звинуватили Руслана Марцінківа у тому, що він дбає зовсім не про ветеранів війни, а про інтереси забудовників, які банально хочуть захопити вигідний шматок землі у рекреаційній частині міста.
Тож може статися так, що через деякий час на лаві підсудних опиниться інший регіональний чиновник із членським квитком Всеукраїнського об’єднання "Свобода". Можливо, саме бажанням забезпечити собі яку-не-яку підтримку серед містян – багато з яких, особливо серед людей старшого віку, є особами консервативного штибу, тож потенційно можуть і підтримати тему заборони абортів, а, значить, зіграти на боці міського голови і його фракції – і продиктовані усі ці не дуже зрозумілі перфоманси Ярослава Дубаса, підтримані Русланом Марцінківим.
Втім, здається, що активна частина Івано-Франківської громади, м’яко кажучи, не в захваті від ідеї заборонити аборти. І, коли що, влаштує пану Марцінківу веселе життя – можливо, і в судовому порядку, але навіть без цього варіанту точно. Тож, якщо у прикарпатській частині "Свободи" хотіли таким чином збільшити свою популярність і підтримку "про всяк випадок", вони навряд чи зробили правильний крок. Якщо теми геїв і ромів не хвилюють тотальну більшість мешканців Франківська, то спробу залізти у вагіни містяни міському голові не пробачать. Як не пробачають владі, до речі, у тій самій Польщі, на яку так пафосно рівняється однопартієць міського голови Івано-Франківська, ініціатор протиабортного звернення.