Вересень розпочався для Банкової з неприємностей, пов'язаних із майбутньою деолігархізацією. RegioNews звернув увагу на те, в які "багнети" сприйняли цю законодавчу ініціативу Володимира Зеленського, а також розбирався, чим може завершитися вся ця епопея.
Хто зникне швидше – олігархи чи закон про них?
1 липня Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №5599, який називають "закон про олігархів". Суттю цього законодавчого акту, як визначив його автор, є формалізація поняття "олігарх" і відсторонення цих формалізованих олігархів від політичного та економічного життя України. Згідно із законопроектом №5599, олігархом буде визнана особа, яка відповідає наступним критеріям:
Персоналії, які згідно цього законопроєкту будуть визначені як олігархи, відсторонюватимуться від впливу на політичне життя країни і обмежуватимуться в економічній площині.
Ухвалення "закону про олігархів" проходило під шквальним вогнем критики з боку як проєвропейської, так і проросійської парламентської опозиції. Не критикував законодавчу ініціативу Зеленського тільки лінивий чи причетний до чинної влади. І було за що. Олігарх із статками в 90 млн доларів – уже один цей пункт викликав усмішку. До того ж ті, кого справді по факту вважають олігархами, не те що не беруть формальної участі у політичному житті – їх і на фінансуванні тих чи інших партій або конкретних політиків дуже важко упіймати. А що таке "значний вплив" на ЗМІ? Тому подібні формулювання і викликали негативну реакцію.
У свою чергу Банкова тоді протягувала цей проєкт закону всіма можливими силами. Причому робила це, не криючись – голова президентської фракції Давид Арахамія заявляв журналістам, що тих його колег, які не проголосують за законопроєкт №5599, викинуть з фракції "Слуги народу". Та голосуванням за основу історія не завершилася. До того ж, навіть ті, хто голосував "за" – наприклад, формально позафракційний спікер Дмитро Разумков – критикували його за деякі норми. Йшлося, зокрема, про те, що право визначати, хто олігарх, а хто ні, має отримати РНБО, а по суті – сам президент. Що у парламентсько-президентській республіці є досить дивно, щоб не сказати гірше.
Тож цілком очікувано на "закон про олігархів" з початком нового політичного сезону почалася нова атака. Ініціювала її уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. Омбудсменка заявила, що у цьому законопроєкті є антиконституційні норми. Скажімо, норма про визнання олігархом того, хто має, зокрема, серйозні фінансові статки. Денісова нагадала про статтю 24 Конституції, у якій сказано: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".
Досить цікавою і несподіваною стала реакція на заяву Денісової телеканалу "Україна 24" (який, за іронією долі, належить Рінату Ахметову, який цілком імовірно може опинитися в списку тих, кого Зеленський і РНБО визнають олігархами). На цьому каналі виходила програма "Велика деолігархізація", туди навіть запросили ексречницю глави держави Юлію Мендель. Аж на початку осені програму несподівано закрили – мовляв, зважаючи на заяву Денісової, зникає сам предмет розслідування.
Від Києва до Венеції
Денісова, розкритикувавши деякі норми антиолігархічного законопроєкту, разом з тим зазначила, що визнати його таким, що суперечить Конституції, може лише Конституційний суд. І то лише після того, як проєкт закону проголосують у другому читанні. Тож омбудсменка, нагадавши Разумкову про майбутні проблеми законопроєкту №5599 з Конституцією України, заявила, що варто було б відправити його (законодавчий акт) до Венеційської комісії на розгляд.
Цю ініціативу підтримали відразу чотири опозиційні фракції Верховної Ради – власне, ті самі, які не голосували за нього у першому читанні (ОПЗЖ, "Євросолідарність", "Батьківщина" та "Голос"). Співголова "ЄС" Ірина Геращенко заявила, що олігархи в Україні почуваються добре, в СІЗО не сидять, тому "бздуру Банкової" треба перевірити у нормальному контрольному органі.
У заяві ОПЗЖ також нагадали про невідповідність законопроєкту №5599 статтям Конституції. Крім того, у партії Бойка-Медведчука прямо заявили – цей закон потрібен лише для розширення повноважень президента, до того ж, неконституційного.
Денісовій та опозиційним фракціями відповів нардеп від "Слуги народу", голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Він заявив, що не бачить жодних перешкод для цього законопроекту, і відправляти його на розгляд Венеційської комісії немає жодної потреби. Ба більше – Гетманцев навіть зумів вколоти опозиціонерів, які, мовляв, на ефірах завзято говорять про необхідність боротьби з олігархами, а самі не хочуть голосувати за деолігархізаційний законопроєкт.
Зважаючи на одностайність опозиції та упертість влади, цілком очевидним є те, що "слугам народу" у разі бажання Зеленського таки ухвалити "закон про олігархів" (а в тому, що єдиною рушійною силою цього процесу є винятково воля однієї людини, сумнівів майже немає), знову доведеться тиснути на своїх депутатів та домовлятися про всяк випадок із двома депутатськими угрупованнями – "За майбутнє" та "Довірою". До речі, голосування перших, за якими стоїть фігура ще одного фактичного олігарха й імовірного "олігарха в законі" Ігоря Коломойського, є промовистою ілюстрацією того, наскільки цей законопроєкт реально буде боротися із олігархією в Україні.
Традиційна війна правок – і війна з Банковою
До того ж в цій історії опоненти Володимира Зеленського використали уже звичний метод боротьби із неугодними законопроектами – забомбардували його правками. На початок вересня їх, за словами представника "Голосу" Ярослава Железняка, уже 1257. Частина із них є справді важливими і принциповими – скажімо, про орган, який визначатиме, хто олігарх, а у кого просто грошей багато. Або перед ким олігархи мають звітувати щодо фінансування ЗМІ та можливого монопольного становища на тих чи інших ринках. Але більшість, звісна річ, це лише технічні, формальні правки, які дають можливість затягувати процес.
Затягувати, по-перше, для того, аби законопроєкт встигли відправити на розгляд до "Венеційки", де, на думку деяких експертів, його зарубають або повністю, або настільки частково, що це не дуже відрізнятиметься від першого варіанту. Але важливим є і "по-друге": закон про олігархів – попри усі бравурні заяви Зеленського і компанії – дійсно виглядає лише спробою обійти існуюче законодавство та або імітувати виконання обіцянок, або реально захопити владу в країні. Саме тому усі основні публічні гравці на політичному полі, починаючи із спікера ВР Разумкова, який все більше віддаляється від "Слуги народу", критикують і будуть критикувати за нього персонально президента. Для якого будь-яка критика чи взагалі негативна інформація є реальною проблемою.
До того ж, соціологія, котра поки що іще віддає йому пальму першості на гіпотетичних президентських виборах, разом з тим уже стверджує, що велика кількість українців не хочуть, аби Зеленський ішов на другий президентський термін. І навіть "Велике будівництво", на яке на Банковій покладалися великі надії, навряд чи дало той електоральний ефект, на який розраховував президент (чи ті, хто придумали цю вивіску).
Кого там ще можна побороти, народе?
Втім, шанси на прийняття "закону про олігархів" в цілому є досить високими - Банкова уже показала під час першого читання, що вона може досягати поставлених задач у парламенті. Тож формально ця історія може завершитися перемогою для президента та певним зростанням його (і партії) підупалих рейтингів. Однак ця перемога цілком може стати пірровою.
Законопроєкт, як уже було сказано Денісовою, дійсно входить у протиріччя із українською Конституцією. Тож у разі ухвалення закону опозиція прогнозовано розпочне новий його штурм – уже через Конституційний суд, з яким у Зеленського, як відомо, далеко не найкращі стосунки. І там опозиціонери можуть відігратися, що само по собі завдасть болючого удару по амбіціях шостого президента. Але важливою тут є не тільки гіпотетична поразка у Конституційному суді, а й те, як виглядатиме увесь цей процес зі сторони.
Наступ на олігархів міг стати тим яскравим та ефективним ходом і дозволив би Зеленському залишатися у комфортній ситуації щодо своїх основних конкурентів. Але за однієї умови – якби він, цей наступ, відбувся у форматі бліцкригу без гучної негативної реакції ключових політичних фігур. Але якщо ситуація, навіть після перемоги у Раді, перетвориться на судову "санта-барбару" (до того ж, із непевними перспективами), це може не додати, а, навпаки, відштовхнути частину "зеленого" електорату. Хоча б ту, яка завжди схильна іти за більшістю. А більшість – не парламентська, але політична – у цій історії поки що вимальовується на протилежному боці барикад, оскільки ніхто із топ-гравців, крім як у власній партії (й ті під потужним пресингом керівництва), "закон про олігархів" не підтримав.
І як тут не згадати "плач Ярославни" на прізвище Арахамія, котрий кілька днів тому бідкався, що "Слуга народу" не може знайти нові кандидатури на міністрів, бо "нормальні люди", бачте, не хочуть іти в Кабмін. Ситуація для Зеленського і його усе більш віртуальної політичної сили з кожним місяцем стає усе тривожнішою, а тут ще й один із головних проєктів особисто президента можуть поховати опозиція вкупі із Венеційською комісією чи Конституційним судом.
Тож доведеться вигадувати нову привабливу для "маленького українця" приманку – але на таку, де доведеться витрачати гроші, їх уже банально не вистачає. А після гіпотетичного провалу "закону про олігархів" геть незрозуміло, з ким іще можна поборотися на втіху вибагливій українській публіці.