Про "казус Лагути", а також про те, що представники партії Порошенка, як головної опозиційної сили країни, можуть бути задоволеними результатами виборів попри поразку і про певний успіх прямого спілкування з виборцями – у огляді RegioNews.
"Зелений" бліцкріг
Особливої інтриги під час підрахунку голосів на виборах в 184-м окрузі не сталося. Основний масив протоколів був підрахований буквально на ранок 1 листопада, а по обіді зникли навіть примарні надії на те, що хтось нав'яже кандидату від "Слуги народу" і донедавна губернатору Херсонщини Сергію Козирю щось подібне до конкуренції. Після підрахунку майже 98% протоколів виборчих дільниць, Козир має результат близько 65%, і ніякої можливості у кандидата від "ЄС" Ігоря Йосипенка, який з результатом трохи більше 14% посідає друге місце, наздогнати "зеленого" кандидата немає.
Місця та результати решти кандидатів більш ніж скромні. Катерина Одарченко від "Національної платформи" поки набирає 5,7%. Геннадій Лагута від "Партії Ігоря Колихаєва "Нам тут жити" посідає четверте місце з 5,2%. Інші вишикувалися ще нижче, не набираючи і 2,5%. Зрозуміло, що неопрацьовані 2% протоколів змінити щось в цьому розкладі уже не зможуть.
Рейтинг в обмін на область. Перемога. Піррова?
Головною метою цих виборів для чинної влади було забезпечити перемогу кандидата від "Слуги народу". Ця перемога була потрібна не стільки з практичної точки зору – один голос у Раді нічого не змінить, скільки з ключової для Банкової і персонально Володимира Зеленського - рейтингової. Перемогу кандидата від партії влади можна вигідно конвертувати у підняття рейтингів, принаймні, у тому світі, в якому живуть радники глави держави.
Результати виборів є перемогою тих, хто придумав схему із фактичного вилучення головного фаворита перегонів у обмін на посаду. Геннадій Лагута, який ще за 10 днів до виборів розповідав про тиск на нього і його команду з боку влади, отримавши від Офісу президента посаду голови Херсонської ОДА і заявивши, що знімається з перегонів, не завадив Сергію Козирю упевнено виграти вибори, хоча і залишився в бюлетенях. І це можна назвати ключовим підсумком херсонських перегонів. Електорат, який орієнтувався на місцевого персонажа – вдалося успішно переключити на партію влади шляхом досить примітивної маніпуляції. Звісно, не вся Україна – це херсонські степи, і в обласних центрах, не кажучи уже про столицю, такі фокуси навряд чи спрацюють. Але сам факт успішного використання простенької двоходівочки є досить показовим.
Отже, Зеленський отримав невеличку перемогу і ще один багнет у монокоаліції, яка поступово розсипається. Мер Херсона Ігор Колихаєв – контроль над цілою областю. Втім, обидва учасники цієї оборудки дуже швидко можуть втратити усі переваги від нібито успішного її завершення. Ефект від перемоги на довиборах "слуги" дуже швидко забудеться чи нівелюється якимось черговим скандалом за участі представників влади. А посада голови ОДА – не та, на якій можна довго і успішно перебувати в українських реаліях. До того ж, попереду - складна зима, а проблеми із опаленням і тарифами так зручно списати на очільника регіону, який при цьому представляє не власну партію, а місцевого феодала.
Головні опозиціонери
Попри поразку, задоволеними результатами виборів у північній Херсонщині можуть бути і представники "Європейської солідарності". Кандидат від партії упевнено зайняв друге місце, відірвавшись від переслідувачів на серйозну відстань. Звісно, сам по собі результат Ігоря Йосипенка не є чимось колосальним, до того ж, він зароблений, зокрема, і власною популярністю кандидата, а не тільки партійною вивіскою.
Але разом з тим, "ЄС" може завдяки цим виборам позиціонувати себе як головну опозиційну політичну силу в країні – із прицілом на повернення до влади. Взагалі, із загальноукраїнськими партіями на 184-м окрузі з центром у Каховці, відверто кажучи, не склалося – крім "СН" та "ЄС", нікого на цих проміжних виборах не було помічено.
Можна хіба що згадати чергового політичного клона – один із уламків знищеної Революцією Гідності Партії регіонів, Партію розвитку України. Олександр Пономарьов - кандидат цієї політсили, яка 2019-го перейменувалася на "Блок опозиційних сил" – навіть на характерній вивісці набрав менше 2% голосів.
Ходіння в народ працює. Але є межа
До речі, Пономарьов програв не лише топ-четвірці (Козир, Йосипенко, Катерина Одарченко зі своєю кишеньковою партією і недознятий з виборів Лагута), а й представнику партії "Народовладдя" Ігорю Токовенку. І це цікавий кейс для української політики.
Ми вже писали про те, що Токовенко, на відміну від багатьох кандидатів другого ешелону, обрав шлях прямого контакту із виборцями. І, як бачимо, це принесло певний результат. Головними конкурентами представника партії колишнього "свободівця" Юрія Левченка були кандидати від інших правонаціоналістичних сил – "Свободи" та хмельницького уламку "Свободи" - "Команди Симчишина". Так от, один Токовенко набрав більше голосів, ніж обидва його "соціально близькі" опоненти.
Втім, зрозуміло, що самим лише спілкуванням у палатках високих результатів не досягнеш. Та ж Одарченко своєю масованою рекламною кампанією на рівному місці вибилася аж на третє місце, перебивши показник "неонародника" у кілька разів.
Ну і відзначимо яскравий символізм результатів довиборів на окрузі №184. Останнє місце, із показником "менше 100 голосів", зайняв кандидат від політичної партії "Нові обличчя". Очевидно, новим обличчям на півночі Херсонщини виборці уже не раді. А за "слугу народу" проголосували вже як за партію влади. І це певне повернення до українських політичних традицій. Період "електоральної революції" неминуче відходить у минуле.