Монобільшість за підтримки кількох фракцій і депутатських груп таки скинула Дмитра Разумкова з парламентської президії. RegioNews розбирався у можливих плюсах та мінусах цієї події для Банкової, а також у майбутніх кроках на українській політичній мапі нового гравця, відсьогодні звільненого від своїх попередніх зобов'язань в рамках владної команди.
Що нового в ситуативній коаліції
Як і очікувалося, Дмитра Разумкова таки відправили у відставку. Банкова не стала гальмувати цей турборежим та розібралася із першим номером виборчого списку "Слуги народу" менш ніж за тиждень після "з'їзду переможців" у Трускавці. Втім, як би монокоаліціонери не вихвалялися, але власних голосів у них для цього принципового питання таки не знайшлося - 18 нардепів із "СН" не підтримали звільнення Разумкова. Довелося традиційно "добивати питання" голосами інших фракцій та груп. І тут маємо певну несподіванку – позитивне голосування з цього питання більшості нардепів від партії Юлії Тимошенко.
Хоча назвати це (і разом з тим – відсутність на голосуванні самої Юлії Володимирівни) аж такою сенсацією не вийде. Фракція Тимошенко час від часу та в потрібний момент підставляла плече "зеленій" владі й раніше. Натомість заступник голови фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв у коментарі "Українській правді" просто заявив, що він та його однопартійці підтримали відставку Разумкова лише тому, що колишній голова ВР два роки представляв монобільшість і провів закони, проти яких виступала "Батьківщина". "Я зараз не про Разумкова, а про те, що парламентська більшість, яку представляв Разумков, проводила два роки таку політику. Ми не можемо по-іншому", - пояснив він позицію своєї політичної сили. Та додав, що "Батьківщина" не планує вступати у коаліцію зі "Слугою народу".
Що ж до штатних сателітів монокоаліції - "Довіри" і "За майбутнє" – жодних питань взагалі не виникло: вони вже традиційно голосують виключно в унісон із партією влади. Але тепер, схоже, до них приєдналася частина "Голосу", причому та сама ("Справедливість"), яка ще недавно звинувачувала іншу частину фракції у співпраці із Банковою. Але вже вдруге у принципових питаннях – раніше це був "закон про олігархів", тепер відставка Разумкова – саме "справедливі" підтримали Офіс президента.
Це, звісна річ, не може не викликати чергову серію взаємних звинувачень всередині "Голосу", тим паче, "справедлива" його частина уже потролила керівництво партії/фракції, запропонувавши виключно для сміху на посаду парламентського спікера замість Разумкова очільника фракції "Голосу" Ярослава Железняка. А в цілому, зважаючи на наднизькі рейтинги партії "Голос", уся ця внутрішня боротьба потрібна хіба тим, хто планує приєднатися до майбутньої партії Сергія Притули чи, що менш імовірно, таки створити власну партію з прицілом на наступні вибори. Україна ж цих рухів просто не помітить.
В Раді нічого принципово не зміниться
Отже, з Разумковим розібралися. Що буде далі? За великим рахунком, для Банкової у парламенті нічого принципово не зміниться. Колишній уже спікер, навіть попри свою окрему позицію, яка з'явилася у останні місяці, все одно працював на користь монобільшості (вимушено чи "за велінням душі та серця" – це інше питання). Тож формально Володимир Зеленський у цій боротьбі нічого не виграв. З одним маленьким уточненням.
Уточнення це стосується гіпотетичного бажання Банкової (можливо, не стільки Зеленського, скільки керівника його офісу Андрія Єрмака) встановити режим, в якому Верховну Раду доведеться ламати через коліно, а не через регламент. Тоді, звісно, персона штибу Разумкова на посаді голови ВР серйозно б заважала. А Руслан Стефанчук, який не має (принаймні, поки що) жодних власних політичних амбіцій, для цього підходить значно краще. Хоча і з ним в якості заміни Разумкову насправді ще нічого остаточно не вирішено, адже не просто так, парламент не обрав свого голову вже сьогодні, а переніс розгляд цього питання на завтра, 8 жовтня.
Втім, якщо говорити глобально, сама можливість набуття країною справжніх авторитарних форм є не більш ніж теоретичною, оскільки Україна серйозно залежна від західних грошей, а тамтешні донори несхвально поставляться до такої перспективи. Переключитися ж на китайські чи особливо російські гроші у Зеленського не вийде. Зокрема, і через яскравий приклад того ж Януковича. Тому варто констатувати, що єдиний плюс для президента у всій цій історії – це повернення упевненості в контролі над власною політичною силою. Однак ця упевненість буде досить ефемерною. І ось чому.
Разумков піде в президенти
Дмитра Разумкова відтепер нічого не тримає – ні за руки, ні за язик. Таким чином, Банкова отримує ворога, який є значно серйознішим за, припустимо, Гео Лероса – бо знає Разумков набагато більше. Фактично він був одним із творців успіху Зеленського і "Слуги народу", і як працює механізм "зеленої" влади, йому дуже добре відомо. А це знання він, з великою ймовірністю, обов'язково використає. Зокрема, на майбутніх президентських виборах чи навіть парламентських.
Щодо наступних виборів президента, то Разумков уже прямим текстом сказав, що Рада сьогодні прибрала запобіжник, який заважав йому брати участь у цьому процесі. І це буде серйозною проблемою для Банкової. Справа в тому, що відставлений спікер ВР, як ще вчора представник "Слуги народу", цілком логічно претендує на ту частину електорату, яку зараз ще пробує втримати "ЗеКоманда". Певні відсотки Разумков може відкусити і у "Батьківщини" (недаремно сьогодні після своєї відставки він окремо "пройшовся" по партії Тимошенко), можливо, до нього відійде невеличка частинка виборців ОПЗЖ – ті, які не стоять на чітко проросійських позиціях.
Але основним електоральним "кормом" для нового політпроєкту "Дмитро Разумков" стануть саме ті, хто голосували за президентську партію, яку він у 2019-му сам формально очолював. Відтак чекаємо на появу Разумкова у соціологічних опитуваннях ближче до кінця року – можливо, рейтинги ексспікера стануть неприємним сюрпризом для нинішнього президента.
Головне питання відставника
Головним питанням для самого Разумкова зараз є не боротьба за депутатський мандат – його навряд чи позбавлять місця у Раді, а якщо це й станеться, то він має радіти цьому, бо така гра Банкової буде йому лише на користь. Надважливим завданням колишнього голови ВР є знайти фінанси для продовження політичної кар'єри, зокрема, для участі у наступних виборчих перегонах. А в українських умовах це означає, що необхідно заручитися підтримкою когось із олігархів.
В принципі, шанси на це у Разумкова є. Розглянемо кілька потенційних варіантів. По-перше, Віктор Пінчук давно охолов до "Голосу", але навряд чи перестав цікавитися українською політикою. По-друге, група Фірташа-Льовочкіна цілком може вкластися в подібний проєкт, переслідуючи різноманітні цілі (тут і тиск на Банкову, і можливий вплив на внутрішньопартійні розбірки в ОПЗЖ). По-третє, це - Рінат Ахметов, який завжди тут та завжди має свій інтерес.
Крім того, партія, яка буде відгризати відсотки у "Слуги народу" на свою користь, цілком на руку Петру Порошенку. Після виборів-2023, коли в парламенті не буде ніякої монокоаліції, доведеться шукати спільну мову різновекторним політсилам. І для "ЄС" партнерство із "партією Разумкова" є значно прийнятнішим, ніж із залишками "СН". До речі, великі (за часом) появи Разумкова в останні дні перед звільненням на каналах Ахметова і Порошенка – якраз і підтверджують бажання цих впливових гравців співпрацювати із гіпотетичною політсилою Дмитра Разумкова.
А загалом історія із звільненням голови Верховної Ради означає лише одне – Зеленський так і не навчився керуватися у своєму політичному житті розумом, а не емоціями. Бо відставка Разумкова не має жодних логічних підстав, це - лише ситуативний емоційний порив. У політиці подібні моделі поведінки політичної смерті подібні. Хіба що ти Олександр Лукашенко, але до нього Зеленському через цілий комплекс причин дуже далеко.