З місцевих виборів восени минулого року Владислав Атрошенко вийшов значно сильнішим, аніж він був під час своєї попередньої каденції. Перемігши тоді, у 2015-му, як висуванець БПП, чернігівський мер витратив багато часу та енергії, аби стати незамінним і безальтернативним комунальним та політичним лідером Чернігова. З часом його популярність, вплив та авторитет поширилися не лише на обласний центр, а й на інші регіони Чернігівщини, де місцевий електорат та еліти почали чимдалі дужче орієнтуватись на успішного менеджера. Тому Атрошенко, маючи такий вплив, цілком виправдано міг зі скепсисом зустріти обрання нового президента Володимира Зеленського, до якого Атрошенко й справді не відчував особливої симпатії.
Проте рівне ставлення до нового гаранта і більш-менш райдужний прийом президента, який відвідав місто одним з перших, незабаром перетворили Атрошенка з потенційного ворога на потенційного партнера для господаря Банкової та створюваної ним у 2019-му політичної сили. Хтось із соратників президента не сприймав Атрошенка поряд з президентською командою. А хтось, як один з провідників "Слуги народу" на Чернігівщині, нардеп Павло Халімон, досить швидко порозумівся з мером Чернігова не лише на політичному, а й прагматичному бізнесовому ґрунті.
Вступаючи у передвиборчу боротьбу на місцевих виборах 2020 року мало хто сумнівався у беззаперечній перемозі Атрошенка та його політичної партії "Рідний дім" в обласному центрі. Інтригою був лише масштаб цієї перемоги. І електорат Атрошенка не підкачав, віддавши своєму фавориту майже 78% у першому турі та забезпечивши його партії більшість у Чернігівській міській раді (у "Рідного дому" - 26 депутатських місць із 42-х). Що позбавило мера необхідності шукати когось у партнери по коаліції та дозволило дарувати свою прихильність іншим політичним силам за власним бажанням.
Сьогодні Атрошенко в Чернігові – мало не цар і бог. Його влада обмежується лише здоровим глуздом та тим самим кредо про "рівну ходу". Так само рівно нині ходить під градоначальником і вся міськрада та, відповідно, ним контролюються всі політичні, економічні та господарські процеси у місті. А це дозволяє міському голові й далі розбудовувати свою "імперію", про справжні масштаби якої сторонньому спостерігачу можна лише здогадуватись.
Проте свій успіх на виборах-2020 Атрошенко закріпив не лише у Чернігові, а й розширив його горизонти на всю Чернігівську область. Адже і в обласну раду він зміг на своєму авторитеті завести найбільше депутатів "Рідного дому" та взяти там під контроль третину кнопок для голосування. Чернігівський мер передбачливо не став претендувати на те, аби всадити у крісло спікера облради людину з партквитком "Рідного міста". Він віддав перевагу тому, аби улестити Банковій, якій кортіло отримати якнайбільше своїх голів в облрадах для висуванців президентської партії. І погодився на призначення обласним спікером представниці "СН" Олени Дмитренко.
Відтак вбив цим відразу двох зайців, а, може, й більше. По-перше, Дмитренко, як можуть судити місцеві спостерігачі, не є чужою для міського голови Чернігова людиною і радо відгукуватиметься на пропозиції свого партнера по коаліції. А, по-друге, "ґешефтом" щодо голови облради мер вніс певний розбрат у фракцію президентської партії, де не всі радо сприйняли це рішення. Лунали навіть застереження, що Халімон такою кулуарною домовленістю із Атрошенком послабив обласну фракцію "слуг народу" на догоду чернігівському градоначальнику, отримавши взамін певні зиски. Проте наочних підтверджень цієї версії поки що немає. Хай там як, але нині Атрошенко зверхньо спостерігає за гризнею в чернігівській президентській команді та продовжує отримувати дивіденди від свого доволі ефективного "ходіння рівно".