Хто став учасником електорального тріумфу івано-франківського градоначальника та чим завершиться для "Свободи" період тотального контролю над столицею Прикарпаття, розбирався RegioNews.
Крутіше, ніж у Зеленського
Івано-Франківськ став одним із тих обласних центрів, де чинний міський голова більш ніж упевнено виграв місцеві вибори. "Свободівець" Руслан Марцінків, нагадаємо, переміг у мерських перегонах із фантастичним показником у 84,78% голосів виборців. Це - не рекорд, його однопартієць із Хмельницького Олександр Симчишин взяв на 2 відсотки більше. Але івано-франківська "Свобода" відзначилася на обох фронтах, адже вибори до міської ради теж залишилися повністю за партією Олега Тягнибока.
28 депутатських мандатів із загальних 42-х – це більше навіть, ніж у хмельницьких колег (ті під брендом "Команда Симчишина" взяли 26 "багнетів" у Хмельницькій міськраді). Але головна перевага навіть не у тому, що "Свобода" отримала рівно дві третини місць в Івано-Франківській міськраді, тоді як у минулому скликанні не мала і половини (усього 12).
У тому ж Хмельницькому до міськради, крім переможців, пройшли іще чотири партії. У Івано-Франківську – лише дві. До того ж одна з двох – "Батьківщина" - на мерських виборах офіційно підтримувала саме Марцінківа. А це уже потенційні 75% голосів. Таким чином, марцінківській монобільшості, на відміну від трендсетера з печерських пагорбів Києва, кадрові проблеми явно не загрожують.
Як прилаштувалася "партія забудовників"
Однією із ключових причин такого тотального домінування "Свободи" у міськраді Івано-Франківська стало традиційне українське бажання "примазатися" до майбутнього переможця (ще і такого очевидного), помножене на адміністративний ресурс. У складі міської фракції "свободівців" більше половини депутатів не є членами партії Тягнибока. Для порівняння: усі 10 депутатів з фракції "Європейська солідарність" є членами цієї ж партії, у "Батьківщині" із чотирьох членів фракції безпартійним є лише один. А в "Свободі" після усіх призначень та змін у складі фракції – членів партії лише 11 з 28-ми.
Причиною такої безпартійності "ситуативних свободівців" стало те, що частина міського партійного списку складалася із класичного набору очільників різноманітних комунальних підприємств, закладів освіти чи просто працівників міської ради. Фракція ж "ЄС" відзначилася іншим – тотальним домінуванням представників будівельного бізнесу, який є однією із візитівок міста. Опоненти влучно охарактеризували представництво "порошенківців" у Івано-Франківській міськраді "фракцією забудовників".
До складу цієї фракції входить і син колишнього очільника міста Зіновія Шкутяка (був мером Івано-Франківська у 1998 – 2006 роках, а потім став нардепом від "Нашої України") Петро Шкутяк, який зайняв друге місце на виборах міського голови. Але невдовзі після мерських перегонів Марцінків зробив чи не найскандальнішу і точно найрезонанснішу заяву, запропонувавши своєму опоненту місце заступника.
Шкутяк-молодший отримав пропозицію та прийняв її, обійнявши посаду віцемера з проєктів та інвестицій. Це рішення підкріплювалося класичними заявами про об'єднання навколо майбутнього столиці Прикарпаття, але у самому місті уже встигли зіронізувати про те, що інвестиціями буде керувати саме представник "партії забудовників".
Гіпервиконком і вся влада усім
Проте історія із кадровим наповненням керівних посад в Івано-Франківську не обмежилася призначенням Петра Шкутяка. Мер Марцінків вирішив удвічі збільшити кількість своїх заступників, довівши їх до десяти (рівно стільки ж має міський голова столиці Віталій Кличко). У цьому списку, крім віцемерів із попередньої каденції Марцінківа - Вікторії Сусаніної, Олександра Левицького, Миколи Вітенка та Руслана Гайди - знайшлося місце, зокрема, підприємцю Тарасу Полатайку, компанії якого вигравали тендери з ремонту івано-франківських дворів. Полатайко, як і варто було очікувати, керуватиме роботою департаменту благоустрою. Опозиційні сили уже звернули увагу на цей конфлікт інтересів.
Також заступником Марцінківа став екс-очільник ОДА Віталій Федорів, він отримав собі у підпорядкування сільські території, які увійшли до складу серйозно збільшеної (територіально) ОТГ. До речі, цей факт став одним із слоганів кампанії "Свободи" на місцевих виборах. "Івано-Франківськ росте" – повідомляла містянам партія влади з білбордів, але тоді ще ніхто не знав, що це означає передусім зростання кількості різноманітних чиновників.
Бо ж після десяти своїх заступників Марцінків шокував складом виконавчого комітету міської ради. До нього зараз входять аж 49 осіб. Для порівняння подивимося на дві сусідні області, у яких обласні центри теж очолюють "свободівці". У Тернополі тамтешній мер Сергій Надал має п’ятьох заступників та 18 членів виконкому, в Хмельницькому у Симчишина – також п’ять віцемерів, а виконком складається з 15-ти. Що там казати, коли у другому за населенням місті України - Харкові – до виконавчого комітету міськради входять лише 20 чиновників.
Гострі язики уже назвали це рекордне зростання "гіпервиконкомом", що мер спробував пояснити таким чином: мовляв, місто росте, до складу ОТГ приєдналася купа навколишніх сіл, от тамтешні старости (пізніше було вирішено не призначати саме старост, а кожне село Івано-Франківської ОТГ отримало "представника міського голови") і увійшли до складу.
Однак крім них там знайшлося місце й представникам інших політсил регіону. Зокрема, опоненту Марцінківа на мерських виборах від "Слуги народу" Олександру Богачову чи кандидату в депутати міської ради від "За майбутнє" Віталію Мерінову. Одним словом, виглядає так, наче Руслан Марцінків, який отримав усю владу в місті у свої та "свободівські" руки, вирішив максимально поділитися нею із усіма бажаючими. Хоча опоненти міського голови стверджують, що виконком давно нічого всерйоз не вирішує, а є лише декорацією, ширмою. Тож навряд чи "Свобода" щось серйозно втратить від усіх цих призначень.
Бойчук, аеропорт та невеселі перспективи на майбутнє
Особливим моментом для старої-нової влади столиці Прикарпаття було призначення нового голови Івано-Франківської ОДА Андрія Бойчука. За великим рахунком, цей колишній сотник Євромайдану є представником одного політнапрямку із "свободівцями", до того ж Марцінків уже продемонстрував своє бажання дружити із усіма чи майже з усіма на світі. Тож немає нічого дивного у тому, що мер та керівник ОДА разом з'являлися на різноманітних заходах, зокрема, 1 січня у Старому Угриневі, де відзначалася чергова річниця з дня народження Степана Бандери.
Але на початку лютого Марцінків уперше "наступив на ногу" Бойчуку. Той ще у середині грудня розповідав на Кабміні, що одним із пріоритетів його роботи на посаді очільника Прикарпаття буде ремонт аеропорту в обласному центрі. А через півтора місяці івано-франківський градоначальник зробив резонансну заяву про можливе повне закриття летовища. Марцінків, коментуючи ситуацію із аеропортом, зазначив, що до нього із проханням допомогти звернулися представники місцевої філії держпідприємства "Украерорух". А також закликав втрутитися у ситуацію президента і прем'єра, повністю проігнорувавши при цьому персону голови ОДА Бойчука.
Втім, у Марцінківа і без аеропорту вистачає проблем у місті. Це і зростання тарифів на тлі закликів влади переходити на індивідуальне опалення (яке тепер виллється тим, хто хотів зекономити, у чималеньку копієчку); і мости на Пасічну: один - ще не збудований, а другий - "обмежено працездатний" (а це не лише зв'язок із найбільшим мікрорайоном міста, а й дорога на Львів); і скандал навколо центрального ринку, який Марцінків вирішив розв'язати поверненням цього підприємства у власність міста.
На фоні цих та інших проблем заяви міського голови про важливість побудови свого "Діснейленду" виглядають не більше, ніж хорошою міною за поганенької гри. Гри, яка навряд чи усерйоз змінить "свободівське" домінування в тутешніх органах місцевої влади. Можливо, саме для того Марцінків і поділився міноритарними шматочками влади із опозицією, аби потім усі проблеми міста асоціювалися не лише з ним та партією Тягнибока.