Чим на практиці обернувся переможний слоган "Свободи" та мера Руслана Марцінківа про ріст Івано-Франківська, аналізував RegioNews.
Івано-Франківськ виріс. Але за чий кошт?
Одним із меседжів, якими оперував на минулорічних місцевих виборах штаб чинного франківського міського голови, була фраза про те, що "Івано-Франківськ виріс". На рекламних площинах ця фраза зазвичай не розшифровувалася – хіба подобою інфографіки, яка мала б переконувати виборців у тому, що під мудрим керівництвом ВО "Свобода" та особисто Руслана Марцінківа місто багатшає і розквітає.
Втім, злі язики тут же відреагували присвоєнням слогану зовсім іншого смислу – мовляв, Івано-Франківськ виріс тільки на мапі, бо до складу Івано-Франківської міської об'єднаної територіальної громади було включено чимало сусідніх сіл. Згодом і сам мер використовував цю фразу у контексті розширення підконтрольної йому території. А територія ця дійсно стала немаленькою – до складу ОТГ, крім, власне, Івано-Франківська, тепер входять аж 18 сільських населених пунктів. І якщо п'ять – Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники та Хриплин – уже входили до складу території міської ради Івано-Франківська та й по факту були цілком органічною частиною обласного центру (особливо два перших, межу між якими та самим Франківськом можна помітити хіба що завдяки відповідним дорожнім знакам, якщо вони є), то інші села були собі частиною області, аж тут раптом опинилися у складі міської ОТГ.
У Франківську люблять жартувати, що після цього "періоду росту" місто переплюнуло Париж – принаймні, за територією. Дійсно, від найпівнічнішого населеного пункту ОТГ (Узин) до найпівденнішого (Камінне) – більше 32 кілометрів. Якщо порівняти із Києвом, то така ж відстань розділяє місто Вишгород за північною околицею столиці та село Чабани на Одеській трасі. Тож можна говорити про те, що принаймні територіально Івано-Франківськ дорівнявся до головного міста країни. Але сам по собі "ріст" території міста франківців не особливо лякав (якщо вони його взагалі помітили), аж поки справа не дійшла до конкретних речей – і конкретних грошей.
Хто замовляв автобус на Тисменичани?
Після переобрання міській владі довелося починати процес не тільки формального, а й фактичного приєднання нових територій. Головним із маркерів цього приєднання – принаймні, для простих жителів сіл – є розвинута чи хоч якось існуюча транспортна мережа. Відтак на транспортній мапі Івано-Франківської ОТГ почали з'являтися нові маршрути комунальних автобусів – таких же, які курсують і вулицями, власне, міста.
Мешканці сіл, особливо у південній частині ОТГ, відчули справжнє покращення. Не тільки село Тисменичани, яке розташоване прямо на нещодавно відремонтованій дорозі "на гори", отримало цілих два автобусні маршрути (у одного кінцева в селі, інший їде ще у сусіднє, останнє на межі ОТГ, Камінне), а й скромне Радча. Для прикладу – у самому Івано-Франківську є вулиці, зокрема, Хмельницького та Максимовича, по яких курсує один маршрут навіть не автобуса, а "Богдана".
Крім того, попри майже однакові географічні розміри, бюджет Івано-Франківська значно скромніший за кошторис української столиці. Тож для того, аби наситити села ОТГ міськими автобусними маршрутами, довелося урізати, скоротити та об'єднати частину маршрутів міста. І з 1 квітня як мінімум чотири маршрути відійшли у вічність, а частину із збережених продовжили до найближчих сіл, розтягнувши їх у відстані та часі – і не завжди доповнивши транспортний склад.
У мерії, втім, бадьоро рапортували про те, що все буде добре, є стратегія розвитку громадського транспорту і, як заявив заступник мера Михайло Смушак, до 2025 року 90% усіх маршрутів стануть комунальними. Однак жителі міста ситуацію з транспортом оцінювали значно прагматичніше і приземленіше – особливо на тлі того, що на початку квітня область продовжувала перебувати у "червоній" карантинній зоні, а це означало і купу транспортних обмежень, зокрема, перевезення пасажирів тільки на сидячих місцях.
Дорожнє питання
Іншою гарячою темою, яку воленс-ноленс відчули на собі жителі Івано-Франківська, стали дороги. Точніше, їхній ремонт. Як відомо, в Україні сезон ремонту доріг та вулиць починається навесні, коли разом із снігом сходить і асфальт. Франківськ тут не виключення – на деяких вулицях якість дорожнього покриття залишала бажати значно кращого.
Крім того, ніяк не вдавалося завершити обіцяний Марцінківом мегапроєкт з'єднання Південного та Північного бульварів. Останнім дедлайном сам міський голова називав день міста, який у Франківську святкують на початку травня. Не склалося. Відкрили рух на з'єднаних бульварах лише за місяць – та й це було більш схоже на радянський стиль підганяння під дату: бо ж ні тротуарів на оновленому мегабульварі, ні обіцяної велодоріжки, ні навіть затвердження схеми руху відповідною комісією на момент фактичного відкриття руху (сам Марцінків пафосно проїхався бульварами на власному автомобілі) місто не отримало.
Звідси у перший же день були зафіксовані масові порушення правил, оскільки до нових дорожніх знаків водії просто не встигли звикнути. А розмітку на новій міській магістралі нанесли просто на чорновий шар асфальту. І при всьому цьому міська рада змушена піклуватися й про дороги у селах, що входять до ОТГ – а це немаленька копієчка. Тільки за останній місяць було оголошено тендери на ремонт доріг у селах:
Отже, жителі міста, які фактично безальтернативно віддали владу у місті в руки авторів слогану "Івано-Франківськ виріс", почали відчувати на власній кишені та власних автомобілях наслідки цього росту. І вони, ці наслідки, франківців відверто не радують.
А на шиї як міської влади, так і жителів доброї половини (якщо не більше) міста висять два мости на Пасічну – недобудований новий і старий, який з кожним роком усе більше зношується та в будь-який момент може спричинити справжній транспортний колапс. Втім, жителів сіл Івано-Франківської ОТГ це не бентежить – вони якраз ніяк не залежать від цієї конструкції. Чого не можна сказати про жителів обласного центру…