І хоча в Україні робиться чимало для підтримки військовослужбовців, на думку самих бійців соціальна підтримка має ряд недоліків та позбавлена системності.
Коли громадськість не помічає
Ставлення суспільства – одна з болючих тем для більшості ветеранів. Багато військовослужбовців по поверненню додому з подивом помічають недовіру і навіть побоювання, яке у частини громадян викликає людина з металевим протезом. Тому, вважають військовослужбовці, державі необхідно через медіа приділяти даному питанню більше уваги.
Боєць 79-ї десантно-штурмової бригади Микола Ворончук, який втратив руку на Донецькому напрямку в 2023 році, розповів що неодноразово бачив ветеранів на кріслах колісних, які змушені були без сторонньої допомоги долати бордюри і пороги магазинів. Чоловік пов'язує це з побоюванням громадян, які вважають, що перед ними людина, що страждає посттравматичним синдромом, яку потрібно побоюватися.
"Люди не розуміють як контузія впливає на організм людини. Багато хто впевнений, ніби контужений – значить неадекватний, і намагаються таких уникати. Я сам неодноразово стикався з подібним ставленням. У магазині зі мною не починали розмову як з клієнтом, в ресторані мене побоювався офіціант... Якби я був з ТЦК і ходив у формі – одна справа. Але я був у цивільному одязі з протезом замість руки", – розповів RegioNews Микола.
Пошук роботи для чоловіка став ще одним неприємним відкриттям. І хоча законодавство зобов'язує роботодавців працевлаштовувати осіб з інвалідністю, а на створення робочого місця для ветеранів з бюджету виділяється суттєва компенсація, роботу Микола довго не міг знайти. Каже, зміг працевлаштуватися тільки за допомогою одного з чиновників, інакше у самого нічого би не вийшло.
Про труднощі з працевлаштуванням раніше розповідав і інший ветеран – військовослужбовець 36 окремої бригади морської піхоти Семен Шмельов з Миколаєва. В інтерв'ю телеканалу "Cуспільне" хлопець зазначав, що має III групу інвалідності за станом психічного здоров'я, і коли роботодавці бачили його медичні документи – відмовляли йому в працевлаштуванні. Хлопець зізнавався, що з радістю пішов би працювати охоронцем або вантажником, так як йому потрібно годувати дружину і двох дітей. Про труднощі з пошуком роботи а також цинізм з боку роботодавця, нашому виданню раніше розповідав і 23-річний ветеран Андрій Голопапа.
Пережиті труднощі в адаптації до мирного життя в результаті переконали Миколу Ворончука, що ветеран своїй державі потрібен поки він воює, цілий і здоровий. "В іншому випадку, ветеран – це відпрацьований матеріал. Ніхто не сприймає його серйозно", – вважає чоловік. Він упевнений, що військовослужбовцям необхідно надавати більш системну допомогу з працевлаштуванням, соцпідтримкою та ін. Також боєць вказує на необхідність державі краще працювати з громадськістю. За допомогою медіа, та різних форумів, лекцій – доносити людям що людина, яка побувала на фронті, нічим не відрізняється від інших.
"Я така сама людина! У мені нічого не змінилося. До війни працював електриком на залізниці, а тепер маю трохи інший досвід, а також фізичні вади (немає правої руки). Але я залишився яким і був. Але чомусь до мене змінилося ставлення", – підсумував ветеран.
На сьогодні Микола проживає в Закарпатській області, працює в комунальній сфері. Разом з дружиною він зміг отримати грант від центру зайнятості на розвиток власної справи, і на отримані гроші відкрив магазин спортивного одягу та реабілітаційного інвентарю.
Потреби людей з інвалідністю
Житель Черкас Віталій Моцний служив у 118-й окремій бригаді сил ТРО ЗСУ. Внаслідок важкого поранення в Бахмуті він отримав подвійну ампутацію ніг. Однак зі збройних сил чоловік не пішов і нині тренує пілотів БПЛА. Віталій каже, що не стикався з якимось особливим ставленням до себе з боку суспільства. Можливо тому, вважає він, що по місту він пересувається в основному на автомобілі, а його оточення в тій чи іншій мірі має відношення до армії.
Правда, один випадок все ж зачепив. В одному з університетів Віталій читав лекцію студентам і після завершення один хлопець поцікавився, чи довго у ветерана триватиме реабілітація. Віталій відповів, що все життя.
"Студент задумався, а потім запитав, чи воно того було варте? І ти такий стоїш і не розумієш, наскільки адекватна ця людина. Я тоді обережно віджартувався так як не бачив сенсу починати конфлікт", – розповів RegioNews ветеран.
Проте чоловік вважає, що в українському суспільстві існує неповне розуміння труднощів з якими стикаються люди з інвалідністю, не тільки ветерани. У той час як одні громадяни, які щиро намагаються допомогти людині з інклюзією, хоча інколи не знають як це правильно зробити та своєю допомогою навіть можуть зашкодити, інші, навпаки, ігнорують. І найбільш часто випадки байдужості Віталій бачить на парковках перед супермаркетами, ТРЦ, де водії паркують свої транспортні засоби в місцях призначених для людей з інвалідністю.
"Людям здається – в чому проблема пройти 20 метрів? Але для когось ці метри є критичними. Ті ж місця для людей з інвалідністю робляться трохи ширшими. У мене є товариш який щоб пересісти в автомобіль, повинен під'їхати до нього на кріслі колісному, тому місця йому потрібно більше. На жаль, багато водіїв це не завжди розуміють", – розповів Віталій.
Він зазначив, що на території медустанов ситуація не краща. Особисто його на парковці міської лікарні, де він залишив авто на місці для людини з інвалідністю, "затиснув" один з водіїв і Віталію довелося чекати поки той повернеться.
Претензії до місцевої влади
Гранатометник Сергій Копищик з Волинської області втратив обидві ноги і не бачить на одне око. Розповідаючи про складнощі з адаптацією, хлопець говорить про неувагу до проблеми ветеранів з боку місцевих органів влади. Особисто до нього за два роки представники місцевої адміністрації жодного разу не приїхали і не поцікавилися чи потрібна йому допомога. А допомоги хлопець дійсно потребував. У приватному будинку в селі, де він проживає разом з дружиною, сином і батьками, встановлено високий поріг по якому Сергію важко було підійматися.
"У підсумку все що мені потрібно було для пересування тесть робив власними руками. А від громади я взагалі не бачив щоб хтось приїхав та поцікавився, запропонував встановити той же пандус або поручні. Ніхто не просив їх робити ремонт в будинку. Можливо, що влада чекала, щоб я сам звернувся? Але ж є фахівці з супроводу ветеранів при кожній громаді, які повинні якось комунікувати", – розповів нашим журналістам Сергій.
В той же час ветеран каже, що все що йому потрібно, він добивається самостійно. З боку держави хлопець отримує пенсію. Нещодавно отримав сертифікат на житло та незабаром переселяється з родиною до Луцька. Також Сергій зумів працевлаштуватися на роботу на завод інеженром-технологом де роботодавець створив для нього необхідні умови для пересування. Водночас ветеран не розуміє, чому система соцпідтримки на місцевому рівні не працює, принаймні в його випадку. Каже, що лише одного разу до нього зателефонував фахівець із супроводу ветеранів і запропонував безкоштовний посуд, який чомусь так і не доставили. Зазначимо, що у 2024 році уряд створив інститут фахівців із супроводу ветеранів у всіх територіальних громадах. В обов'язки фахівців входить надання підтримки ветеранам та членам їх сімей в отриманні пільг, медичної, соціальної допомоги та ін.
Про недостатнє розуміння потреби ветеранів з боку місцевої влади говорить і Віталій Моцний. Він вважає, що на відповідні посади часто призначають людей які не розуміють всіх труднощів військових. Віталій каже, що їх об'єднання ветеранів вже ходило до міськради з приводу того що людина, яка займається питанням підтримки військовослужбовців, на їхню думку, була далека від розуміння ситуації.
"Якщо ж є спроба об'єднання ветеранів, то в багатьох випадках це прикриття якихось своїх інтересів і використання ветеранів для своїх службових обов'язків або лобіювання", – вважає Віталій.
Фінансове забезпечення
Пенсії ветеранів з інвалідністю є істотно вищими інших категорій громадян. Наприклад, у Сергія Копищика щомісячні виплати становлять 28 тис. грн. Проте, за словами хлопця, якби він не отримував заробітну плату, пенсійних виплат його сім'ї категорично не вистачало би. Зазначимо, що розмір пенсії в учасників бойових дій залежить від вислуги років, тривалості страхового стажу та розміру грошового забезпечення під час служби. Сьогодні мінімальні пенсійні виплати ветеранам становить: I група інвалідності – 18,8 тис.грн, II-га – 15,4 тис. грн, III-тя – 10,6 тис. грн.
Сергій каже, що знає багатьох ветеранів які хотіли б працювати щоб підтримати свої сім'ї, допомогти дітям з навчанням, але не можуть працевлаштуватися через важкі поранення (відсутність обох рук або зору). Сергій вважає, що нинішні пенсії не відповідають реальним витратам на лікування, реабілітацію та адаптацію до цивільного життя, тим більше з урахуванням цін на медикаменти, комуналку, паливо, продовольство. Він навіть написав про це відповідну петицію. На думку ветерана, люди, які йшли в збройні сили, були впевнені, що держава в підсумку забезпечить їм гідне життя.
"І в той же час я знаю багатьох ветеранів, які просто виживають. Особливо ті, які проживають в місті і яким доводиться купувати овочі, фрукти. І держава виплачує таким людям в місяць по 500 доларів, при тому що у цих людей є сім'ї яких потрібно годувати. Я знаю багато випадків, де люди в підсумку закінчили життя самогубством бо не могли допомогти своїм близьким і тому просто не хотіли жити", – підсумував Сергій Копищик.
***
На сьогодні в Україні існує чимало програм із соціальної підтримки військовослужбовців. Однак практика показує, що більшість заходів мають скоріше індивідуальний або локальний характер, і часто залежать від бюджету територіальних громад. Підтримці не вистачає системності. Та ж проблематика сприйняття учасників бойових дій з боку громадськості про яку говорять ветерани, вимагає комплексного інформаційного державного підходу.
Рішенням могло би стати перегляд державою своїх пріоритетів, посиленням допомоги не тільки ветеранам, а й іншим вразливим категоріям населення. Подібний вектор руху зміг би наочно показати громадянам, що країна реально турбується про своїх людей, і робить все можливе для їх підтримки. А це мотивація до відновлення і вибудовування нової економіки. Але поки що всебічну підтримку отримує всім відомий мізерний відсоток населення.