У росіян страшна істерика. Лавров дзвонить Рубіо і каже забирайте посольство з Києва, всі топають ножками і малюють апокаліпсіс для столиці України. Старобєльск стає второю Одесою імені 2-го травня. Дорослих чоловіків пілотів дронів будуть ховати як наречених у платтях. Шо відбувається?
Літо 2025 року: поки тепло росіяни відволікаються від атаки на енергетику і атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів
Літо 2026 року: поки тепло росіяни відволікаються від атаки на енергетику і атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів. І влаштовують істерику, запевняючи, що ці удари то страшна помста і що Київ тепер приречений і що дипломати мають поїхати.
Що сталось? Чому маємо істеричне доповнення? Навіщо це все? Адже сутність ударів не міняється. І сила їх залежить виключно від спроможності. Чим можуть тим і бʼють.
І так, цього разу трохи більше балістики. Але минулого року нас більше лякали сотні і сотні шахедів. І думка, що так буде щоночі і це не зупинити.
Росіяни і тоді і зараз били на повну спроможність. Били по українському впк бо це загроза.
Але є тепер і істерика? Для кого вона?
Скоріш за все для простих і не дуже простих росіян. Не так просто це все супроводжується навалою ботів у соцмережах, які розповідають, що от що може Путін, що от ви зря сміялись, що він не може Київ за три дні. Що він може...
Така манера чоловіка імпотента, який бʼє свою дружину бо вже не здатен іі задовільнити.
Мільйони статей за останні тижні про настрої в Росії. Кожне поважне західне видання написало, що Путін відчувається слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін має відповісти. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно.
Чи може він відповісти на лінії фронту? Ні, там російська армія стагнує.
Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше, не дуже розумно відкривати другий фронт коли на першому справи йдуть кепсько.
Напасти з Білорусі? Така собі задача – лізти тими самими силами через заміновані ліси. Нових то солдат в нього немає, а білоруси ще ті воїни і точно не горять бажанням вмирати за старого пердуна з Кремля через його імпотенцію. А ще й Лукашенко пручається.
І що лишається? Демонстрація сили. Через істерику. Ті самі обстріли, але з увагою на них. Посилені не ракетами, а словами. Які мають переконати всіх навколо Кремля, що Путін сильний. Як ніколи. І що не час дивитись лебедине озеро.
Чи може це бути дзеркаленням нашого тиску під час параду? Росіяни хворі, тому це може бути однією з відповідей. Різниця лише в тому, що українські спроможності суттєво виросли і ми могли це робити цього року, а російські спроможності такі як і були.
А що ми? А для нас нічого нового. Це було вже. Це не має вплинути на український спротив. І не змінить нашу думку ні про Путіна, ні про росіян.