У питанні фінансування України є дві проблеми. Про які ще кілька місяців тому і уявити було годі.
Перша проблема – Орбан, що заблокував кредит ЄС через зупинку "Дружби".
Друга проблема – політична криза управління в Україні, де парламент перестав голосувати за будь-що, а значить і за закони, необхідні для отримання фінансування від ЄС і МВФ.
З першою проблемою, як виявилось, розібратись набагато простіше. І ні, поки Орбана не прогнули і фінальне технічне рішення ще не ухвалено. Але ЄС знайшов формулу, яка дозволяє всім зберегти обличчя. В результаті, ЄС виділяє гроші і технічну допомогу на ремонт "Дружби", Україна з цим погоджується. Таким чином було знайдено шлях відновити постачання нафти по "Дружбі". Не важливо, були там критичні пошкодження чи ні. Український владі не доведеться "здавати назад" і відступати від своїх слів. І угорцям так само. І навіть якщо Орбан якимось чином не втратить владу в результаті виборів, він вже не буде проблемою.
А от з другою проблемою набагато важче. І це є великою проблемою. І великим викликом. Бо щоб там не казали українці, яким кортить мобілізувати депутатів, Україні конче потрібен працюючий парламент під час війни. В тому числі для того, щоб голосувати реформи, необхідні для європейської інтеграції і співпраці з МВФ.
МВФ дозволив собі відступити один раз, коли прибрав умови для отримання программи із обов'язкових умов, але лиш відтермінувавши необхідні кроки. І годинник тікає. І так, від МВФ ми не отримуємо так багато грошей. Але все інше фінансування прив'язане до наявності програми МВФ. Є програма, є 90 млрд від ЄС та інших донорів. Немає програми МВФ – немає грошей. І символічно, що програма МВФ зараз фокусується на детінізації. Тобто на необхідності для України мобілізувати більше ресурсів всередині країни. Вирівняти ситуацію, коли багато податків не збирається. І на це закриваються очі. Але, якщо Україна просить ЄС і інших наших друзів надати більше грошей, то дивно, коли сама Україна не намагається так само зібрати більше фінансів.
Тим більше з тих, хто історично уникав чесного оподаткування, руйнуючи конкурентне середовище. Таким чином прогарам МВФ – це не тільки про "більше грошей в український бюджет", але й про "більш справедливі правила гри".
Окрема історія – розмови про те, що МВФ дає дорогі гроші. По-перше, знов і знов доводиться говорити, що співпраця з МВФ важлива в першу чергу не заради грошей МВФ, а як забезпечення для отримання грошей від ЄС і інших донорів. А по-друге – знайдіть-но для України дешевші гроші на ринкових умовах.
Дуже цікаво на це подивитись. Коли вам не подобається 8% від МВФ, то раджу подивитись на дохідність українських єврооблігацій у 15%. Не кажучи вже про те, що Україні взагалі на ринкових умовах ніхто зараз гроші не дасть. Хіба що дуже дуже дорого. А 8%від МВФ не буде вам ввижатися дорогим фінансуванням в той час, коли США позичає під 4%. А США, варто нагадати, той долар узагалі друкує.
Тому проголосувати ці зміни корисно не тільки для виживання країни під час війни. Бо гроші потрібні саме для виживання. А і для ефективнішої економіки. Але лишилось щоб парламент мав спроможність голосувати.
У той же час, очевидна, що модель парламентської монокоаліції, яка слухняно робить все, що наказує президент, перестала працювати. І це треба визнати обом сторонам. І президенту і парламенту. І зрозуміти, що на них відповідальність. Не тільки на поганих депутатах чи поганому президенту. Це спільна відповідальність.
Отже. Країні треба працюючий парламент.
Є два варіанти. Президент якимось чином відновлює роботу вертикалі монокоаліції. І у депутатів, в яких немає зараз бажання голосувати, воно з являється. Умовно назвемо це "метод Татарова". Але є сумніви, що це все ще працюючий метод.
І тоді постає питання перегляду концепції управління. Коли президент наказує, а депутати виконують. Повернення до парламентсько-президентської республіки. Якою Україна і є згідно Конституції. Але тоді ми потребуємо створення коаліції. І визнання в першу чергу президентом нової реальності. Що, судячи з усього, складно. Але і вибору у нього немає. І чим скоріш це буде усвідомлено, тим швидше ми виберемось із політичної кризи, яку ми не можемо собі дозволити під час війни.