Проблема Дональда Трампа для України – не в його особистості, не в ексцентричності стилю і навіть не в симпатіях чи антипатіях до Росії. Якби ж то було так – було б легше. Та проблема значно глибша. Йдеться про зіткнення двох різних уявлень про світ, зло і політику – трампівсько-американського та українського. І це зіткнення не знімається правильними формулюваннями чи дипломатичними жестами. Воно структурне.
Для трампівської Америки світ – це поле угод між сильними
У трампівському світогляді міжнародна політика – це ринок сили. Суб'єктами є ті, хто може нав’язати умови. Справедливість – похідна від балансу інтересів. Війна – невдала угода, яку потрібно закрити. Мораль – риторичний інструмент, а не основа рішень. У цій оптиці немає категорій добра і зла – є ефективність, виграш і програш. Якщо конфлікт триває, отже, хтось недостатньо раціональний або недостатньо гнучкий.
Українське уявлення: світ – поле боротьби зі злом
Українська політична свідомість живе в іншій системі координат: "Борітеся – поборете…" Для українців зло є персоналізованим, свідомим і активним. Воно має ім'я, армію, ідеологію та історію.
Тому війна – не збій системи, який треба пофіксити, не міняючи нічого; це момент істини, коли маски скинуті й повернення назад неможливе. Нею не торгуються і її не оптимізують. Її або виграють, або програють. Мир без справедливості не є миром – це пауза перед новою фазою насильства і моральна поразка, що руйнує спільноту зсередини.
Коли трампівська Америка дивиться на Україну, вона бачить затяжний конфлікт, високу ціну підтримки, ризик ескалації і потребу "закрити кейс". Коли Україна чує трампівську риторику, вона зчитує готовність торгувати її долею, симетризувати жертву й агресора, зняти моральну відповідальність за зло. Це не непорозуміння чи небажання зрозуміти – це конфлікт онтологій.
Чому "реалістичний мир" не працює
У трампівській рамці реалістичний мир означає зупинку бойових дій і мінімізацію витрат. В українській – легалізацію агресії і знецінення жертви. Тому будь-яка пропозиція миру, яка не починається з визнання зла і відповідальності агресора, не може бути легітимною незалежно від рівня прагматизму.
Сила проти суб'єктності
Трамп мислить силою. Україна мислить суб'єктністю. Для трампівської логіки слабший має бути гнучкішим. Для України гнучкість перед злом – це шлях до зникнення. Саме тому тиск на Україну сприймається не як союзницька вимога, а як примус до моральної капітуляції.
Україна не просить особливого ставлення. Вона вимагає лише одного – не бути предметом угоди. Трампівська Америка може бути жорсткою і цинічною та залишатися партнером. Але в момент, коли Україна стає змінною у великій угоді, партнерство закінчується. Це не питання стилю. Це питання несумісних уявлень про те, що таке зло і що з ним роблять.