"Перемовини делегації з американськими партнерами були зосереджені на купівлі безпілотників українського виробництва, угоді про спільне виробництво з США, а також постачанні американської зброї до України через механізм PURL". За скупими повідомленнями Українського посольства в США, яке було, як я розумію, організатором зустрічей, криється кілька важливих моментів.
1. По суті, подібні домовленості – це шанс для нашого ВПК (для виробників дронів перш за все) вийти на новий рівень. Адже не секрет, попри те, що ми в багатьох аспектах є крутішими за західних виробників, ми маємо ряд технологічних проблем (частково втрачена інженерна школа) і маємо проблеми з виходом нашої продукції на ринки НАТО.
2. Наша перевага – мобільність, пристосованість до нових умов війни і ціна. Наша проблема – масштабування і небажання інших гравців допустити нас на ринок.
3. Безпосередньо щодо США, то тут є ще один важливий аспект: американцям може бути вигідною така кооперація, з огляду на те, що потім за це заплатять європейці (питання навіть не в війні, а в необхідності збільшувати витрати на оборону до 5% ВВП і обовʼязкові закупівлі дронів для оборони країн ЄС).
Поки у нас ніхто не сформулював ідею "бути новим Китаєм по виробництву дронів для НАТО". Але це наш шанс. І тут ключову гру може зіграти наша співпраця з США. Простіше кажучи, робота посольства в Вашингтоні стає архіважливою в розвитку цього аспекту наших стосунків. Це, напевне , один із головних викликів, який буде стояти перед послом України в США Ольгою Стефанишиною.
Правда, тут не менш важливо, щоб цю формулу не просто взяли на щит в Києві, а, щоб в Києві була відкрита зелена дорога для цього напрямку. Адже приклад трьох років поневірянь компанії Archer з НАБУ, показує, як подібні речі перекреслюють всі найкращі домовленості в Вашингтоні.