Російсько-українська війна, яка триває у повномасштабному форматі вже четвертий рік, серйозно змінила саме розуміння сучасної війни. Попри те, що багато кроків (перш за все, з боку російського агресора) відверто нагадують уже навіть не Другу, а Першу світову війну, деякі моменти демонструють світу, якими будуть війни майбутнього.
"Павутина" і роботи на Харківщині
Це, наприклад, операція "Павутина", про яку ще буде говорено і писано не тільки у пресі, а і у тематичній літературі. А якщо говорити глибше, масштабніше і глобальніше – то це тотальна роботизація процесу утилізації ворожих юнітів. (Вибачте за зовсім непритаманний війні сленг комп’ютерних ігор, але у випадку із безпілотниками виникає саме така асоціація, бо відео знищення росіян все ж дуже схоже на кадри з якогось шутеру, тобто гри-стрілянки.)
Нещодавно на тій ділянці фронту, яка розташована у Харківській області, сталася подія, якщо і не вікопомна, то точно пам’ятна. Підрозділи Третьої штурмової бригади провели операцію зі знищення і навіть захоплення у полон російських окупантів у винятково дистанційному режимі – використовуючи тільки повітряні дрони та наземні роботизовано комплекси. Вважається, що це перший випадок у нашій війні (а, значить, і у всій світовій історії воєн), коли успішна операція була проведена без прямої участі військових.
І цей випадок не просто увійде в історію. Тобто це теж неодмінно станеться, можливо, навіть на рівні факту використання гірчичного газу в липні 1917 року під час Другої битви при Іпрі (саме тому той газ і називається "іприт", за місцем першого воєнного використання). Для нас важливо інше – щоб цей зразок ведення бойових дій був втілений у життя максимально швидко і ефективно.
Вибити головний російський козир
Бо ні для кого не секрет, що росіяни зараз воюють до останнього свого контрактника. Фактично вони набирають до своєї окупаційної армії людей як розхідний матеріал. Про це говорять навіть цифри – за різними даними, кількість знищених та виведених з ладу російських "юнітів" за місяць фактично збігається із кількістю набраних з той же період часу. Тобто по суті Кремль уже перейшов навіть не до війни на виснаження, а до війни на повне виживання.
І тут у Росії, як не крути, є козир. Росіян банально більше, у кілька разів більше – а плюс ще північнокорейські раби Кім Чен Ина, плюс ще найманці з інших країн. Усе це означає, що за умови досить високих втрат і з нашого боку (про що, наприклад, говорять американці; звісно, можна розцінювати їхні слова як спробу тиску і на Україну, мовляв, і ви теж зазнаєте серйозних втрат – а що, коли вони говорять правду?), ми просто не зможемо у певний момент протидіяти агресору. У нас просто закінчаться військові.
Тож у такій ситуації, коли ми, з одного боку, отримуємо від Заходу зброю у досить обмеженій кількості (пам’ятаєте, як нам піарили тему F-16 як ключовий фактор для наступальних операцій? І де ті операції? Правильно – ніде, бо з тією кількістю літаків, які ми отримали, можна хіба ганятися за дронами), а з іншого людський ресурс у нас навіть у такому форматі не поповнюється, бо країни НАТО не збираються брати безпосередню участь у війні – доводиться думати над тим, як одночасно зменшити кількість власних втрат і залишити високим (настільки високим, аби зупинити наступ) рівень втрат окупаційної армії.
Як Україна змінює обличчя війни
У цьому напрямку уже відбуваються певні дії. Так, фактично у безпілотному, без безпосередньої участі військовослужбовців Україна перемогла Росію на Чорному морі. Так само відбувається зараз на фронті атак по території країни-агресора – українські дрони долітають уже туди, куди навіть після початку цього процесу важко було уявити, а операція "Павутина" відкрила нові горизонти у напрямку роботизації процесу війни. Власне, поява Сил безпілотних систем і призначення згодом на посаду очільника цього роду військ офіцера "із землі", з більш ніж свіжим бойовим досвідом – свідчить про правильні кроки у цьому напрямку.
І от тепер – буквально безпілотний бій на лінії зіткнення, на фронті, де, здавалося б, не обійтися без безпосереднього використання людського ресурсу. Але, як бачимо, це уже цілком можливо. За відповідної підготовки і оснащення. Простіше кажучи – де у командування були а) навчені дроноводи, б) повітряні дрони та наземні роботизовано комплекси, там усе це уже відбулося. І відбулося успішно.
Цей кейс є повною протилежністю процесу "бусифікації", який продовжується в українських містах і селах. І важливо, щоб приклад роботизованого бою на Харківщині поступово (чим раніше, тим краще) перетиснув у головах вищого військового командування ЗСУ радянську тему "чим більше солдатів кинемо у бій, тим краще". Краще не буде, бо у нас потенційних солдатів просто менше. Єдина перевага – на наших бусифікованих держава не витрачає такі гроші, як росіяни на своїх контрактників, хоча це, відверто кажучи, сумнівна перевага. (Плюс невідомо, чи справді російський уряд виплачує усі ті обіцяні кошти, можливо, їх просто не встигають / не поспішають перевести на картки окупантів, а за місяць-два уже нікому і переводити.)
Тож зразково-показовий роботизований бій Третьої штурмової має негайно стати зразком для усіх інших. Якщо ми хочемо не програти у цій війні. А програшем стане не тільки втрата частини територій, а і, як у Парагваї 160 років тому, втрата величезної кількості населення (чоловічого перш за все, але не тільки; вважається, що ця латиноамериканська країна у Війні Потрійного Альянсу 1864-1870 років втратила аж до 70% населення, а чоловіча частина парагвайців скоротилася за підсумками війни мало не на 95% - із усіма відповідними наслідками). Без якого навіть та територія, яка збережеться під контролем українського уряду, виявиться непотрібною, бо на ній не буде кому жити і працювати.