Чому питання підтримки ВПО та інших вразливих категорій населення сьогодні є важливим? В умовах повоєнного відновлення і подальшого розвитку Україна повинна покладатися в першу чергу на широку участь населення. У той же час люди повинні бути впевненими, що вони братимуть участь у створенні кращого майбутнього для себе та дітей. І найкращий спосіб державі продемонструвати це – надавати, нехай мінімальну, але системну підтримку з перспективою на розширення. На жаль, реальність сьогодні зовсім інша. В Україні понад 4,5 млн громадян, які мають статус ВПО, багато з яких позбавлені гідної підтримки і можуть розраховувати лише на власні сили. Це негативно впливає на віру людей у завтрашній день.
Потреби та рівень підтримки
Основними потребами багатьох переселенців сьогодні є житло і робота. За даними, які наводить Київрада, можна простежити з якими труднощами стикаються ВПО які проживають до прикладу у Києві (кількість переселенців в місті – 420 тис.) Згідно з опитуваннями, 76% сімей ВПО столиці мають в своєму складі соціально вразливі групи; 40% сімей перебувають за межею бідності і змушені економити навіть на харчуванні; 26% не працюють і шукають роботу а отже не мають стабільного доходу; 85% сімей змушені платити значну суму за оренду житла причому для 73% ВПО це основна стаття їх витрат; також, 50% ВПО відзначають, що їм складно оплачувати комунальні послуги.
Що стосується проблем з пошуком роботи, то про це красномовно говорять дані опитувань, проведені Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Наприклад, у переселенців більш високі показники випадкового – 10% і неформального – 16% заробітку, в той час як у непереміщених громадян відповідно – 5% і 11%. Також серед ВПО на 7% вища кількість громадян, які працюють без трудового договору. Іншою складністю працевлаштування є дискримінація. В опитуваннях МОМ 9% переселенців відзначили, що їх пошуку роботи перешкоджало негативне ставлення через статус переміщених осіб, також 42% відзначали, що потенційні роботодавці неохоче наймали їх на роботу.
З боку держави робляться певні кроки для підтримки. Особи зі статусом ВПО мають право на щомісячні виплати в розмірі 2 тис. грн на кожного дорослого і 3 тис. грн на дитину або на особу з інвалідністю. Також переселенцям надається допомога з безкоштовного проживання. Це можуть бути приміщення в переобладнаних адміністративних будівлях, гуртожитках, модульні будинки, а також приватні порожні будинки в сільській місцевості. Крім того, в державі діє програма субсидій щодо орендного житла, проте скористатися нею можуть лише ті переселенці, які укладуть офіційний договір з орендодавцями, що буває рідко. Власне через велику тінізацію ринку орендного житла дана програма може бути незабаром згорнута, про що агентству "Інтерфакс-Україна" розповіла міністр соцполітики Оксана Жолнович.
Що стосується сприяння працевлаштуванню, то в Україні діє програма що стимулює роботодавців брати на роботу громадян зі статусом ВПО. Підприємцям, які працевлаштовують переселенців, виплачується компенсація в розмірі мінімальної заробітної плати 8 тис. грн на місяць впродовж трьох місяців. Певною мірою сприяє працевлаштуванню і програма "Армія відновлення" з щомісячною оплатою не менше 12 тис. грн за участь у громадських роботах. Ті ж з переселенців, які відчувають в собі сили зайнятися бізнесом, можуть отримати від держави мікрогрант на власну справу в розмірі від 50 до 250 тис. грн, але для цього людина зобов'язується створити одне – два робочих місця. Також підвищити рівень зайнятості покликана програма з надання безкоштовних ваучерів що дозволяє переселенцям оволодіти новими професіями і підвищити наявний рівень кваліфікації.
Показник фінансової підтримки
Наскільки держпрограми ефективно сприяють адаптації ВПО на новому місці? Детальніше про це розповіли самі люди. Самотня мама Олена Т. раніше проживала разом з 4-річним сином в центрі Торецька Донецької області в двокімнатній квартирі з хорошим ремонтом. Але коли обстріли міста посилилися, сім'я була змушена переїхати до Дніпра. Працювати Олена поки не може, оскільки доглядає за сином – обстріли негативно вплинули на психологічний стан дитини, тому жінка поки не віддає його до дитсадка. Єдиним доходом у сім'ї є підтримка держави – 2 і 3 тис. грн на місяць на дорослого і дитину. Також виручають деякі фінансові заощадження і допомога батьків. Але гроші швидко закінчуються. Крім оренди убогої однокімнатної квартири, чимало коштів йде на харчування, а також на логопеда для хлопчика, який через пережитий стрес погано розмовляє. Благодійних організацій, каже Олена, в місті мало.
"Вдалося знайти лише один благодійний фонд, який раз на місяць дає нам продукти і деякий одяг для дитини... Я сама виховую сина. З чоловіком я розлучилася, елементи він не платить. Про майбутнє намагаюся не думати, зараз хоча б нагальні питання якось вирішити", – розповіла RegioNews молода мама.
Мешканка Покровська Донецької області, голова батьківського комітету центра "Милосердя" Людмила Фоменко разом з чоловіком і 25-річним сином з інвалідністю першої групи переїхали жити до закарпатського селища Нересниця. У рідному місті родина мала стабільний дохід: Людмила працювала віддалено на одному з підприємств групи "Метінвест", а її чоловік мав власне СТО, яке нині зруйноване. Сьогодні сім'я проживає в невеликій кімнаті в приміщенні колишньої лікарні, де живуть й інші переселенці. Жінка не працює, а чоловік неофіційно займається ремонтом автомобілів. За словами Людмили, офіційно працевлаштуватися в селищі складно, тому що багато підприємців закрили свій бізнес або виїхали. Дохід сім'ї становить невеликий заробіток чоловіка, соціальні виплати на сина, а також виплати за статусом ВПО. Причому чоловік Людмили виплати в розмірі 2 тис. грн на місяць не отримує оскільки для цього працездатній особі необхідно бути офіційно працевлаштованою. Саму жінку з сином кожні півроку позбавляють виплат за статусом ВПО і автоматом не продовжують.
"Кожен раз ми повинні збирати документи і доводити, що наші доходи не перевищують 9,4 тис. грн на місяць на кожного члена сім'ї, бо в цьому випадку за законодавством позбавляють виплат", – розповіла нашим журналістам Людмила. Попри наявне безкоштовне житло і деяку фінансову підтримку, витрати у сім'ї при цьому є значними. Нещодавно синові Людмили зробили операцію на яку батьки витратили 50 тис. грн бо змушені були звернутися до приватної клініки, оскільки в державній за таку операцію взятися не ризикнули.
Мрії про житло
Житлове питання для переселенців є не менш важливим ніж фінансова підтримка. Адже в порівнянні з незаможними громадянами України з умовно безпечних регіонів, багато хто з ВПО не мають власного житла і майна. А тому часто змушені жити в більш ніж скромних умовах, так як орендувати гідні "квадратні метри" під силу не всім. Влада дану проблему розуміє, про що говорить прийнятий Верховною Радою законопроекту №11161 в грудні 2024 року, який затверджує механізм компенсації за знищене або пошкоджене майно на територіях, де ведуться активні бойові дії. Однак по сьогоднішній день закон так і не запрацював оскільки більш ніж півроку лежить на підписі у президента Володимира Зеленського. Не допомогло і створення петиції до глави держави з проханням підписати закон. Петиція набрала 25 тис. необхідних голосів, але досі не була розглянута президентом. При тому що 6 лютого цього року на офіційному сайті Президента України Зеленський заявляв про необхідність створення програми підтримки переселенців. "Потрібно допомогти цим людям на новому місці отримати нормальні квартири або будинки: саме це питання є найбільш важливим для мільйонів українських переселенців – свій будинок", – заявляв він
Причиною непідписання закону є величезна сума грошових коштів, необхідних на компенсації зруйнованого житла – 3,3 трлн грн, про що заявив голова Тимчасової комісії ВР з питань ВПО Павло Фролов. Втім, на цей рахунок є й інша думка. Відомий маріупольський фотограф, переселенець Євген Сосновський вважає, що підписання законно стало б першим системним кроком у вирішенні владою житлового питання переселенців.
"Коли люди в підсумку отримають компенсації за зруйноване житло – це вже інше питання. Головне, що людина вже мала б право на цю виплату, і в якусь чергу її б вже поставили", – розповів він RegioNews. Також у Євгена є питання з приводу 3,3 трлн грн. За офіційними даними на сьогоднішній день влада отримала понад 815 тис. інформаційних повідомлень про компенсацію житла, з яких мають відповідну реєстрацію – 420 тис. повідомлень.
"Виходячи з виплат які офіційно оголосили чиновники, середня сума виплати по кожному повідомленню становить близько 35 тис. дол або 1,5 млн грн. Навіть якщо візьмемо 850 тис. повідомлень на сьогоднішній день, то загальна сума вийде приблизно 30 млрд доларів або близько 1,3 трлн грн, але аж ніяк не 3,3 трлн", – розповів Євген Сосновський.
Приціл на розвиток
Як і у багатьох інших переселенців, Євген, його дружина і її мама були позбавлені виплат за статусом ВПО, оскільки їх сукупний дохід перевищував належні 9,4 тис. грн в розрахунку на кожного з членів сім'ї. При тому що вся пенсія мами дружини, коли вона була живою, йшла їй на лікування і підгузки, а велика частина доходу самого Євгена – на оплату оренди житла, не кажучи про харчування. На думку багатьох переселенців, в державі відсутня довгострокова стратегія через що багато програм підтримки носять тимчасовий характер, в той час як ВПО потребують стійких рішень. Немає масштабних державних програм перенавчання або стимулювання роботодавців. У цьому випадку ряд економістів пропонують владі в плані підтримки переселенців розглянути наступні напрямки:
- надавати роботодавцям, які наймають ВПО, системні податкові пільги як це роблять у випадку з людьми які мають обмежені фізичні можливості;
- вжити заходів для більш тісного налагодження комунікації між роботодавцями та претендентами, щоб допомогти переселенцям з працевлаштуванням;
- посилювати роль держави в управлінні оскільки часто центральна влада не до кінця розуміє, що відбувається на місцевому рівні, а тому позбавлена можливості надавати більш системну підтримку громадянам.
При цьому потрібно відзначити, що ці та інші подібні стратегічні пропозиції є, хоча і важливими, але все ж елементами існуючої системи. У той час як державна політика щодо підтримки населення багато років залишається як і раніше незмінною, і часто фінансується за залишковим принципом. Без спроб зробити підтримку населення пріоритетною метою держави. Для чого це потрібно? Більш уважне ставлення держави до потреб громадян дозволило б народу мати впевненість у майбутньому, і в підсумку довіряти своїй країні. А мотивоване населення – це можливість вибудовування більш складної та дієвої економічної моделі в майбутньому.
Потрібно відзначити, що навіть за нинішніх складних умов серед представників влади є ті, хто по-справжньому стурбований долею громадян. Правда, поки це проявляється на місцевому рівні. Раніше ми розповідали про старост, які з ризиком для життя продовжували постачати продовольство людям у прифронтових селах. Ці управлінці працювали не за зарплату, а тому, що щиро бажали надати допомогу землякам. Подібні приклади – показник того, що є чимало людей, які розуміють необхідність кращої підтримки населення. Приклад таких людей показує, на яких принципах повинна будуватися державна політика соціальної підтримки заради подальшого розвитку.