Історія із львів’янином Назарієм Гусаковим, якого підозрюють в широкомасштабних махінаціях із добровільно-майже-примусовими пожертвами, які надходили йому на лікування рідкісної і дуже важкої хвороби (спінальної м’язової атрофії), врешті-решт прогнозовано дійшла до офісу на вулиці Банковій. Володимир Зеленський особисто прокоментував цю історію, оприлюднивши деякі деталі – наприклад, залученість відразу чотирьох фінансових організацій у цю непросту, а часом відверто мутну схему.
Це означає, що так чи інакше силовики будуть змушені зайнятися цією справою (от чи якісною буде ця робота – питання, але це вже питання номер два). Тож заховати її під килим уже не вийде. І, значить, охоплення інформацією про кейс Гусакова буде максимальний. А це, у свою чергу, може стати непоганим уроком для українського суспільства, яке далеко не вперше купляється на подібні історії. І навіть не одного урока, а цілих трьох, про які ми й поговоримо.
Урок перший. Не вір на слово. Нікому
Почнемо з найочевиднішого. Довіряти на слово не можна нікому. Навіть людям з найчеснішим виразом обличчя. Навіть тим, хто цілком очевидно страждає (факт хвороби у Назарія є очевидним, тут жодної маніпуляції, вона – якщо суд її доведе – була в іншому). Навіть відомим, публічним людям, які підтримують той чи інший проєкт. Особливо відомим, публічним людям. Але про це трохи згодом.
Поки що ж наголосимо ось на чому. Аферисти нікуди не зникли. Просто в нових умовах вони і працюють по-новому. Зараз не потрібно стояти на вулиці з табличкою і фальсифікованими "лікарськими документами", не потрібно ходити по кабінетах і грати роль наживо. Ситуація в часи соцмереж значно спростилася. Але це аж ніяк не значить, що шахраїв стало менше. Навпаки, їх буде тільки більше – саме тому, що працювати стало зручніше.
Тому, повторимося, першим уроком має бути тотальна недовіра. Не вірити на слово має стати правилом хорошого тону. Якщо ти хочеш, щоб тобі допомогли – надай максимальну інформацію не тільки про причини, за якими тобі мають допомогти, а і про наслідки цієї допомоги. Суспільство має знати не тільки деталі проблеми, на вирішення якої у неї просять гроші, а і результати цього вирішення за їхні кошти. Інакше – вибачте, мені є куди втратити власноруч зароблені гривні чи долари.
І навіть стан здоров’я не повинен стояти на перешкоді. Як і будь-які інші фактори. Деякі люди, які не просто донатили Гусакову, а робити це системно – почали писати після розкрутки цього скандалу, що почували себе емоційно некомфортно з тих чи інших причин. Наприклад, "я ж декілька разів, коли не запостила його збори на його прохання, періодично ловила почуття провини". Або – "згадала, що як тільки закидала фото з якоїсь подорожі, події (типу бою Усика, то протягом наступної доби отримувала від Назара повідомлення із проханням про допомогу. Звісно ж, я себе почувала моральним гімном, котра може подорожувати і взагалі жива, то одразу ж донатила (і немалі суми)".
Залишимо осторонь питання вправної роботи можливих шахрая чи шахраїв із проєкту "Назарій Гусаков", з цим, сподіваємося, розбереться слідство і суд – але люди не повинні допомагати іншим через почуття провини. Ці емоційні важелі повинні бути максимально нейтралізовані – не знищуючи саму емпатію як явище. Але допомога має бути усвідомленим і логічним кроком, кроком раціональним, а не емоційно обумовленим. Саме робота на емоціях і є головним козирем аферистів "на довірі".
Урок другий. Публічність – це не просто упізнаване обличчя
У цій історії, як стало відомо (а багато хто знав і в моменті), була замішана величезна кількість відомих, публічних, популярних персонажів та проєктів. Перераховувати немає сенсу, згадаємо лише один, де ветеран війни, популярний блогер і т. ін. пише про "мого хорошого товариша і дуже світлу людину". (До речі, на момент написання цієї статті ця людина не прокоментувала свою участь у історії Назарія Гусакова. Цікаво було б побачити реакцію і пояснення / виправдання.) А таких було справді багато. Саме тому Гусаков і став настільки відомим, врешті-решт, зумів – за інформацією громадських розслідувачів – зібрати такі неймовірні кошти, які іншим хворим на СМА можуть тільки снитися.
Так-от, урок тут має бути такий, що публічність – це не просто тебе знають у соцмережах і на вулицях. Це – справжній капітал. Перш за все, інформаційний. Але згодом і звичайний, фінансовий. Не одна жертва цієї історії прямо заявляла – мовляв, почав / почала донатити саме тому, що за Назарія попросили ті чи інші відомі люди, відомі журналістські й не тільки проєкти.
Шахраї якраз і користуються такими схемами, тим паче, у часи соцмереж це дуже легко зробити. Упевнений, кожен з вас натрапляв на Фейсбук-сторінки з пафосними, патріотичними назвами, на яких немає нічого, крім передертих чи навіть і вигаданих історій про геройських українських військових. А під цими постами-казками, а точніше пастками – сотні, тисячі, іноді десятки тисяч безглуздих по своїй суті коментарів в стилі "Молодці", "Героям слава", "Українці найкращі" і т. ін. Ясно, людям хочеться кудись виплеснути свої емоції – але саме на цьому аферисти їх і ловлять. І потім завдяки цій масовості роблять собі ім’я, репутацію і монетизацію. Або банально продають ці сторінки іншим людям, які уже використовують їх на власний розсуд – як правило, не дуже чесний чи дуже нечесний.
Тож люди мають зрозуміти, що кожного разу, коли вони лайкають, коментують, підписуються на якийсь відомий чи просто розкручений соцмережевий проєкт – вони в цей момент фактично витягають із чужої (а іноді навіть і зі своєї) кишені гроші і віддають їх взагалі невідомо кому. Інтернет не безкоштовний, це умовність, за яку багатьом доводиться дорого платити. А ті, хто тулять свої лайки чи коментарі всюди, де тільки можна – мають зрозуміти, що це не просто собі забавка. Це – у таких історіях, як із Гусаковим, – фактично співучасть у можливому злочині. І нікого не хвилює, що ви не знали чи не здогадувалися. Цифрові реалії дуже жорстокі. А цифрова гігієна – настільки важлива, що її варто викладати у школі, починаючи з першого класу. Щоб потім, коли ви зустрінете чергову красиву історію про героїчного українського льотчика, в літак якого влучило аж три ракети, а він все одно збив ціль і не просто встиг катапультуватися в 26 кілометрах від Донецька (влітку 2025 року, ага), а і дістатися до своїх – могли замислитися, а чи ж реально усе це, чи варто все ж перевірити і саму історію, і сторінку, яка її поширює.
Це, до речі, реальний нещодавній пост, який гуляє Фейсбуком уже кілька тижнів, і кожен, хто його бездумно поширює, навіть не замислюється над тим, що "учора" було далеко не учора. Що вже казати про фактчекінг, тобто перевірку цієї фантастичної історії (яка, в найкращих традиціях гебельсівщини, частково правдива, але сталася ще 2023 року і зовсім не так по-голівудськи, як описується нині).
Підсумовуючи. Кожен ваш крок в інтернеті, в соцмережах – може бути використаний на чиюсь, як правильно не дуже чесну, користь. Завжди пам’ятайте про це. І про те, що публічні особи можуть бути такими самим шахраями чи просто дурними людьми, яких, як і вас, обвели навколо пальця.
Урок третій. Прозорість рятує
В історії з Назарієм Гусаковим виявилася замішана і львівська міська влада. Мер Львова Андрій Садовий, до його честі, прокоментував, пояснивши, як Гусаков отримував ліки коштом громади, тобто не за власний, не за зібрані з людей гроші. Але це вже пізно, або, як каже стара українська приказка – у свинячий голос.
Якби подібні історії постійно афішувалися, якби про цей проєкт було відомо такій же максимально можливій кількості українців, як відомо про той чи інший піар будь-якого більш-менш активного і спроможного чиновника – простору для маніпуляцій та махінацій у шахраїв було б значно менше.
Подібні речі повинні бути максимально відкритими. Хоча б тому, що це гроші не особисто Садового, а громади. І громада повинна знати, куди йдуть ці кошти, що їх витрачають на такі й такі питання, зокрема, на ліки для хворих на СМА. А в ідеалі потрібні були б ще й громадські слухання, аби громада сказала чітке "так", щоб взагалі жодних питань щодо доцільності таких витрат не виникало.
І це стосується не тільки грошей на ліки. Повномасштабна війна іде четвертий рік, а обсяги донатів, які збирають волонтери, фонди та інші організації – суто візуально не зменшується. Рано чи пізно у кожного громадянина виникне питання – а чим тоді займається держава, якщо я тут здаю на дрони, там на автівки, ось цьому волонтеру на форму, тому на медичні аптечки, тобто на усе те, чим армію має забезпечити уряд. Який при цьому влаштовує шоу із роздаванням грошей у форматі "Зимової підтримки" чи "Національного кешбеку". Якщо держава хоче, аби громадяни їй довіряли – вона має максимально відкрито (в рамках, дозволених законом, звісно ж, бо є і державна таємниця) звітувати про те, що вона робить для критично важливого напрямку сама.
Взаємоповага між державною чи місцевою владою та суспільством – це основа і запорука існування країни. І запобіжник для ворожої пропаганди. А також – для численних соцмережевих аферистів, про яких ми чули і до кейсу з Гусаковим. І, на жаль, почуємо ще не раз.
Саме тому суспільство і має вивчити усі ці три уроки. Аби врешті-решт засвоїти головний урок – завжди треба думати і керуватися логікою, здоровим глуздом та критичним мисленням, а не емоціями, часто вимушеними і негативними. Хоч під час допомоги хворим, хоч на виборчих дільницях, до яких ми колись, сподіваюся, повернемося.