Початок червня 2025 року, як ми уже писали, увійшов в історію російсько-української війни кількома унікальними українськими операціями. Спочатку Служба безпеки України провела блискучу атаку на російські аеродроми базування стратегічної авіації, знищивши та пошкодивши кілька десятків (за деякою інформацію, третину від загальної кількості!) літаків, які є не тільки загрозою мирним українським містам, а і частиною ядерної тріади.
За кілька днів Сили оборони України зірвали плани російських окупантів (чи принаймні відклали їх на тривалий час) щодо підключення Запорізької атомної електростанції до енергомережі Російської Федерації. Ці удари виявилися дуже болючими для РФ і з практичної, і особливо із символічної точки зору. Тут і сам факт того, що країна, яку обіцяли взяти під контроль "за три дні", так довго і так упевнено захищається, проводячи свої операції (успішні!) аж у Сибіру. І безсилля "другої армії світу", "непереможної ядерної держави" проти уже технологічно кращої, сучаснішої армії, яка разом з тим ще й веде війну на виснаження на землі.
Звісно ж, це викликало різко негативну реакцію – не стільки щодо дій України, скільки щодо бездіяльності свого військово-політичного керівництва – шовіністично налаштованої частини російського суспільства. Настільки негативну, що в Кремлі, очевидно, її почули – і чи не вперше на офіційному рівні заговорили про "помсту", "відплату" і усе інше, про що говорять пересічні шовіністи / неонацисти десь у спальних районах Москви чи російській глибинці (куди досі не проведено газ і воду, але вихідці звідти навіщось крали унітази у розграбованих українських містах).
Чому удар по Дубну – це не помста
Ба більше, цю "помсту" і "відплату" ми справді побачили і відчули на власній шкірі. І отут варто звернути детальну увагу на те, що це була за "помста". Звісно ж, росіяни, попри усе скептичне ставлення до їхньої тактики, можуть бити – наприклад, по містечку Дубно на Рівненщині. Очільник управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат прямо заявив після атаки 9 червня – бо військовому аеродрому було чотири "Кинджали" (крім усього іншого, тобто "шахедів"). Які при цьому були знищені в повному обсязі. Це так, до слова.
Але – подібні удари траплялися й раніше. Можна згадати постійні обстріли такого ж об’єкту на Полтавщині, в районі Миргорода, чи у Хмельницькій області (Старокостянтинів). Нічого нового, "мстивого" тут немає – та і, будемо чесними, не про ці удари росіяни радісно писали, як про "відплату".
Йшлося про удари по мирних жителях, по звичайних житлових кварталах, де, на жаль, не обійшлося без жертв. Звісно ж, і такі удари уже неодноразово бували – але саме на них чомусь закцентувалися російські пропагандисти, завиваючи про "помсту" за понівечену стратавіацію. Чому ж акцент був зроблений саме такий?
Навіщо РФ б’є по багатоповерхівках
Тут немає однозначної відповіді, але є цілком обґрунтоване припущення. І ми невипадково згадали тут Дубно. Яке, як ми усі розуміємо, прикрите системою (системами?) ППО Patriot – ну просто "Кинджали" може збити лише вона. Назвати "помстою" запуск чотирьох неймовірно дорогих ракет (за деякими неофіційними даними, один екземпляр Х-47 коштує близько 10 мільйонів доларів), які були збиті – така словесна еквілібристика навіть Соловйову і компанії не під силу.
Росіянам потрібні якісь візуальні наслідки. Наслідки, якими можна було б підняти відверто підупалий дух. І тут для них найоптимальніший варіант – це атака на мирне населення. По-перше, усі міста України системами ППО не закриєш – їх навряд чи й у світі стільки знайдеться. По-друге, ураження житлових кварталів – це завжди яскравий фотовідеоконтент, це купа фотографій відповідного характеру, які російські пропагандисти залюбки використають для того, аби ще раз наголосити на тому, що "бачите, як ми можемо!"
Власне, саме для такого ефекту і були завдані ці удари "відплати". Просто щоб зробити хоч щось. Бо, крім "щось", у них на цьому етапі повітряної війни уже мало що виходить. А усі ці "яструби війни", починаючи із "розлючених патріотів" Гіркіна і закінчуючи просто шовіністично чи навіть відверто неонацистськи налаштованих громадян (яких у Росії немало), вони чекають на успіхи. Кремлю треба їм щось демонструвати. А єдине, що вони справді можуть продемонструвати – це зруйновані українські багатоповерхівки. Вони раніше демонстрували їх на землі – у Попасній, Бахмуті, Авдіївці. Тепер демонструють їх з повітря. Це єдине досягнення у цій війні, яким Росія може похвастатися – знищення українських міст і сіл.
Чому Кремль вирішив наступати на Сумщині
До речі, наступ на Сумщині, який розпочався теж у червні, – операція такого ж характеру. Жодного стратегічного смислу у ній (як і у всьому, що відбувається десь із осені 2023 року), звісно ж, немає. Навіть тактична вигода тут, за великим рахунком, відсутня. Ну не вірити ж у балачки про "створення буферної зони". У цьому, як показали нещодавні українські операції, немає жодного практичного смислу. Яка різниця, де будуть стояти війська країни-агресора – на державному кордоні чи на 10-15 кілометрів углиб України, – якщо ми все одно дістаємо (і діставатимемо) і до Мурманської області, і до Сибіру?
Росіяни хочуть захопити Суми? У них на значно менші населені пункти за значно кращих для них умов пішло стільки часу, що тут навіть говорити нічого. Підійти поближче і зі ствольної артилерії зруйнувати місто? От це чи не єдиний реальний варіант розвитку подій (який, втім, теж видається малоймовірним).
Власне, це усе, на що вони зараз здатні – закидати ЗСУ живою силою, "м’ясними штурмами", і обстрілювати українські міста і містечка, руйнуючи тамтешню інфраструктуру. Це і є уся їхня "помста" / "відплата". Ба більше – це і є уся нинішня стратегія Російської Федерації. Не взяття під контроль України, не захоплення якоїсь відчутної, ключової території, не знищення української армії – ні, усе це з об’єктивних причин неможливо.
Вони можуть лише відгризати величезними зусиллями (ось уже і ювілей – мільйон знищених / поранених окупантів – на День Росії "відсвяткували") мікроскопічні з точки зору української території ділянки. Та ще – руйнувати житлові будинки у тилових містах України. Оце – максимум їхніх можливостей, які вони раптом вирішили назвати "помстою" за втрачені унікальні стратегічні бомбардувальники, за знищені і зруйновані ключові заводи, за фактично неіснуючий уже Чорноморський флот.
Тобто – відповідаючи на питання із заголовка цієї статті – Росія нічого не намагається досягти цими "ударами відплати". Просто це єдине, що вони ще можуть на цій війні.