Виживають завдяки рідним
Тільки за перші півтора року повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю в Україні збільшилася на 300 тис. А за сім місяців 2023 року кількість громадян, які повністю або частково втратили зір зросла більше ніж за весь 2022 рік. Дана динаміка свідчить про зростання кількості людей, які потребують соціальної підтримки. Зрозуміло, що великі виплати і пільги в нинішньому ситуації, в якій перебуває сьогодні економіка України, навряд чи можливі. А тому гостро стоїть необхідність у створенні умов розвитку держави, при яких би політика і економіка будувалася на всебічній підтримці найбільш незахищених. Адже організація таких умов — показник того, що держава піклується про майбутнє народу. У свою чергу такий підхід створює мотивацію для громадян вкладатися в підтримку країни.
Яка ж сьогоднішня реальність? В Україні людина з інвалідністю може розраховувати на досить скромну підтримку. Щомісячна пенсія громадян з особливими потребами складає 2,7 – 4 тис.грн в залежності від групи (у ветеранів виплати дещо вищі). Також люди з інвалідністю мають пільги на проїзд, знижки на купівлю ліків при амбулаторному лікуванні, першочергове та позачергове поліпшення житлових умов.
Реальність, втім, вносить свої корективи. Так, самотня 73-річна киянка Олена Скрипник з четвертою стадією раку, розповіла нашим журналістам, що хоча і має право на отримання безкоштовного знеболюючого, втім нерідко змушена купувати його за свої гроші — 750 грн, так як безкоштовні медикаменти не завжди є в наявності. Мешканка Харкова пенсіонерка з першою групою інвалідністю Тетяна Коваль разом з чоловіком отримують на двох пенсію в розмірі 5,2 тис. грн на місяць. Якби не допомога дітей, люди не вижили б. Директор благодійного центру для дітей та молоді з особливими потребами "Виноградар" у Києві Юлія Стогній вказує на вкрай низьку державну підтримку громадян із синдромом Дауна. Один із синів Юлії Стогній народився з такою хворобою, а тому потребує кваліфікованого догляду. Але в столичному реабілітаційному центрі місць не вистачає. Тому літня мати і старший 40-річний син змушені постійно надавати допомогу молодій людині, при тому що у жінки вже немає для цього сил та здоров'я, а старший син фактично поклав своє життя на підтримку молодшого брата.
Мрії про гідну роботу
У підсумку ми маємо ситуацію, коли допомога з боку держави для людей з обмеженими фізичними можливостями — вкрай низька. І одним з найбільш швидких і дієвих способів надати таким людям кращу підтримку при нинішній умовах, могла б стати можливість заробляти. Серед людей з інклюзією є багато громадян, які мають високу мотивацію працювати, щоб реалізувати себе і не бути тягарем для своїх рідних. У свою чергу активне залучення таких громадян до трудової діяльності позитивно позначилося б на економіці держави, оскільки в умовах майбутнього відновлення і демографічних труднощів країна потребуватиме додаткових працівників.
Як розповів нашим журналістам житель міста Кременець Тернопільської області Віктор Жгутов, він би тримався за будь-яку роботу, аби йому стабільно платили і він міг би розраховувати на повний соцпакет.
"У цьому випадку мені була б не потрібна державна пенсія. Я би сам себе забезпечив. І така позиція не лише у мене одного", — пояснив молодий чоловік. Однак Віктор, як і багато інших людей з інвалідністю постійно стикається з труднощами працевлаштування. Роботодавці під тим чи іншим приводом відмовляють хлопцю в прийомі на роботу (називати причину відмови — інвалідність забороняє законодавство). Або ж умови роботи молодій людині не підходять за фізичними показниками.
Мешканка міста Ірпінь Київської області Вікторія Лисенко так розповідає про проблеми з працевлаштуванням людей з інвалідністю.
"Багато хто з моїх знайомих, які мають інвалідність — це люди з вищою освітою. Якби держава створила умови праці для таких людей, вони б з радістю відгукнулися. Ті ж колл-центри або робота з документацією, логістика та ін. — для багатьох людей з інвалідністю, які мають освіту, це зрозуміла робота і вони з радістю зможуть її виконувати", — розповіла вона RegioNews.
Відзначимо, що на відміну від звичайних громадян, людині з інвалідністю доводиться витрачати додаткові сили для пересування, вирішення побутових проблем, і все це позначається на працездатності. У підсумку, через відсутність належної державної підтримки, багато людей з особливими потребами змушені докладати значних зусиль, щоб заробити.
"Моя знайома з вищою освітою, яка має інвалідність і є матір'ю двох дітей, змушена була цілодобово сидіти в інтернеті і працювати. В результаті у неї з'явилися пролежні що серйозно вплинуло на її здоров'я. Зараз жінка шукає роботу", – підсумувала Вікторія Лисенко.
Керівник Вишгородського міського окремого підрозділу ВГО "Асоціація інвалідів-спинальників України" в Київській області Сергій Губар має першу групу інвалідності підгрупи А. Розмір щомісячної пенсії у молодої людини становить трохи більше 4 тис. грн. Цих грошей, каже Сергій, його родині більш-менш вистачає хіба що на хліб і трохи масла. Про інші витрати, в тому числі про оплату комунальних послуг, говорити не доводиться. Тому хлопець намагається заробляти. Каже, що в його населеному пункті з роботою погано і потрібно їздити до Києва, так як там більше можливостей. Однак на громадському транспорті доїхати до столиці вкрай складно. До того ж, каже Сергій, інфраструктура в Україні погано пристосована для людей з інвалідністю. Навіть у Вишгородській центральній лікарні, куди Сергій їздив на рентген, йому знадобилася допомога шістьох людей, щоб дістатися до потрібного кабінету.
"Зараз я працюю на себе, займаюся ремонтом взуття. З роботою — складно. Держава ніби ввела обов'язкові квоти на працевлаштування людей з інвалідністю, при цьому можливість дістатися до роботи ніхто не забезпечує", — розповів Сергій Губар RegioNews.
Ступінь участі держави
Не можна сказати, що в Україні нічого не робиться для допомоги з працевлаштуванням людей з обмеженими фізичними можливостями. Певні механізми давно напрацьовані. Питання в масштабах і ступені ефективності.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю", для роботодавців, які використовують найману працю, встановлено норматив (квоти) робочих місць для осіб з інвалідністю — 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. У разі, якщо чисельність штату становить від 8 до 25 осіб, — в кількості одного робочого місця.
Також роботодавцям держава виплачує компенсації за облаштування інклюзивних робочих місць для людей з I і II групою інвалідності в розмірі 15 і 10 мінімальних зарплат відповідно. На сьогодні це 120 і 80 тис. грн. Також є програми підтримки бізнесу, коли громадяни можуть отримати грант на заняття власною справою.
Також на початку цього року в Україні був прийнятий закон 5344-Д, який покликаний створити сприятливі умови для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі створення стимулюючих механізмів для роботодавців. Пропонується роботодавцям або облаштувати робоче місце особам з інклюзією, або сплатити цільовий внесок. Грошові кошти будуть спрямовані урядом на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Втім, державні ініціативи мають і об'єктивну критику. Та ж компенсація роботодавцям за створення робочого місця для осіб з I і II групою інвалідності. Для отримання компенсації роботодавець спочатку повинен витратити власні кошти і тільки потім звернутися до Службу зайнятості за компенсацією. А враховуючи труднощі з наповненням держбюджету, існують небезпідставні ризики з поверненням грошових коштів.
Той самий закон 5344-Д звільняє велику кількість роботодавців приватного сектору від обов'язку наймати людей з обмеженими можливостями. Також закон скасовує фінансову підтримку та податкові пільги для сотень діючих підприємств громадських об'єднань осіб з інвалідністю, які сьогодні забезпечують роботою тисячі людей з інвалідністю. Про це йдеться у відкритому зверненні "Всеукраїнської організації інвалідів "Українського товариства сліпих" (УОС). Також в організації впевнені, що нове законодавство щодо підтримки осіб з інвалідністю по суті вводить новий податок, в тому числі для підприємств, установ та організацію бюджетної сфери.
Заступник голови центрального правління УОС Михайло Новосецький зазначає, що їх організація має 51 підприємство, де половина працівників — це незрячі люди. При цьому кожне підприємство обладнане відповідною інфраструктуру для незрячих. Михайло Новосецький впевнений, що державі було б набагато вигідніше не створювати підприємства для людей з інвалідністю з нуля, а підтримати вже існуючі.
"У цьому випадку підприємства будуть конкурентоспроможними, що дозволить людям з інвалідністю платити більш високі зарплати і в підсумку забезпечити роботою більше число громадян, які своєю працею зможуть допомагати державі", — розповів він журналістам нашого видання.
Необхідність системного підходу
Але, мабуть, найбільш важливим фактором підтримки осіб з інвалідністю є відсутність системних змін. Попри заяви про боротьбу з корупцією та соціальні пріоритети держави, в суспільстві існують певний фактор нерівності. Сергій Губар з прикрістю вказує на очевидну відмінність підтримки осіб з інвалідністю та народних депутатів, яких він навів як приклад.
"Депутати за державні кошти можуть їздити на своїй машині, а люди з інвалідністю — ні. Про відпочинок в санаторії, який мають депутати я взагалі мовчу. Я вважаю, що людей з інвалідністю, звичайних громадян і депутатів потрібно зробити рівними в правах на пільги, забезпечення та рівні зарплати", — розповів він.
У Законі "Про статус народного депутата України" зазначено, що за народним депутатом, термін повноважень якого закінчився, зберігається безкоштовне медичне обслуговування в тих закладах охорони здоров'я, до яких він був прикріплений в період виконання депутатських повноважень. Також народному депутату протягом усього терміну виконання депутатських повноважень щомісяця видаються кошти для компенсації вартості проїзду, оренди житла або винайму готельного номера. А також відшкодовуються витрати, пов'язаних із виконанням депутатських повноважень, у розмірі місячної заробітної плати народного депутата, що не підлягають оподаткуванню.
Є, втім, й інші випадки відмінності в рівні забезпечення. Раніше RegioNews наводив приклад з пенсіями які отримують судді і наймані робітники, причому розмір пенсій може відрізнятися в сотню разів.
Відзначимо, що ці, і багато інших випадків прояву поділу, все більше потрапляють у фокус уваги українського суспільства. Особливо в умовах падіння рівня життя більшої частини населення. Така ситуація є неприпустимою, оскільки гальмує розвиток держави. Побудова економіки, яка б могла задовольнити потреби найбільш незахищених верств населення і в підсумку призвела би до розвитку держави, можлива за умови консолідації сил всього суспільства, як основного ресурсу країни. Ознакою руху в цьому напрямку стало б проявом уваги держави до труднощів, з якими стикаються найбільш незахищені громадяни. Вибудовування реальної, а не декларативної соціальної політики спрямованої на підтримку населення.