Під час повномасштабного вторгнення "справу бронежилетів" призупинили, так розумію, спираючись на воєнний стан. Я так і залишився підозрюваним у цій справі, як і інші учасники. Рішення про призупинення мені не надавали. Я його не бачив, але прокурор на початку повномасштабного вторгнення сказав, що справу призупинили, каже у розмові УП Дмитро Марченко.
Наскільки мені відомо 16 тисяч бронежилетів, які лежали на складах, на початку великої війни роздали військовим. Тобто ті бронежилети, які слідство вважало неякісними, рішенням суду передали військовим, бо на момент початку повномасштабного вторгнення жодного бронежилету на складі не було. Адже справою проти мене повністю паралізували і закупки, і розробки нових бронежилетів.
Ті, хто організував цю справу, зробили так, що наші військові на початку великої війни були повністю без засобів захисту. Я багато разів казав, ще в 2019 році, що не проблема мене прибрати або посадити. Проблема буде в тому, що в державі йде війна, а робиться все, щоб наші хлопці були без бронежилетів.
Слідство маніпулювало. Труба (директор ДБР Роман Труба – УП) вийшов і сказав, що "Марченко закупив неякісні бронежилети". Вони навіть не розібралися в моїх функціональних обовʼязках і не розуміли, що я не маю жодного відношення до закупівлі. Моя задача – перевірити на складі виробника бронежилети. Навіть не перевірити, а взяти два зразки, здати в незалежну лабораторію і після того, як проведуть балістичну експертизу, я мав надати дозвіл або здавати їх на склад, або доробляти, або міняти, якщо вони неякісні.
Зараз мене ніхто не турбує. Мені ніхто не дзвонить. Але я залишаюся підозрюваним у цій справі. Я не знаю, що ми будемо розглядати в подальшому суді, бо немає предмету спору. Я прийду і скажу: "Чого ви мене сюди привели?". Ті 16 тисяч бронежилетів, які я, за версією слідства, прийняв неякісними і завдав шкоди державі, роздали військовим. Заподіяної шкоди немає, бронежилетів немає. Що ми будемо розглядати? Я розумію, що слідство усвідомлено не закриває цю справу. Можливо, для того, щоб тримати мене на гачку і в потрібний момент активізувати цю справу.
За мене була внесена застава – 20 мільйонів. В 2022 році 19 мільйонів із застави повернули сімʼї Порошенка, а один мільйон – організації, яка зібрали ці кошти.
На початку вторгнення в березні 2022-го, коли я вже був у Миколаєві, мені зателефонував слідчий і попросив, щоб я написав, що не проти, аби застава перейшла у благодійний фонд ОГП. Тоді з мене мали би зняти всі обтяження і ледь не закрити справу. Але я сказав, що гроші не мої, я навіть ніколи не бачив таку суму. Сказав, щоб повернули тим, хто їх давав, а вони вже самі розберуться – допомагати цими грошима армії чи прокуратурі.
Після цього ми з адвокатом один раз зверталися до прокурора. Написали заяву, щоб закрити справу у звʼязку з неможливістю встановити – якісні чи неякісні бронежилети, тому що їх роздали. Відповіді не було. Але нам неофіційно в прокуратурі сказали: "Коли буде команда, ми закриємо справу. Команди поки немає".
Моя справа була однією з перших, коли військового, який воював, захищав державу, привселюдно засудили і посадили в СІЗО. Почали виставляти нарізані плівки, щось придумувати, щоб довести людям, що я винен, що прокуратура робить гарну справу. Я думаю, що саме через мене вони і хотіли прощупати населення: чи будуть палити суди, чи будуть масові заворушення після цього. Побачили, що все пройшло, пішли далі.
Продовження цієї історії ми бачимо й зараз – генерала Юрія Галушкіна посадили просто по-скотськи. Інших слів у мене немає. Після цього вони можуть взяти будь-яку людину на вулиці і посадити, бо буде така команда. Так не можна робити і цього не можна допускати. Ми маємо розуміти, що завтра кожного можуть прийти і забрати у вʼязницю, бо ти щось "неправильно" сказав або просто голову підняв. Ми повертаємося до режиму, проти якого воюємо. Все це російські технології. Всіх активістів задушити, посадити, залякати, тоді можна нормально керувати, робити все, що завгодно.
В моїй справі було багато порушень. На допити з СІЗО мене возили без адвокатів. На мене здійснювали моральний тиск, залякували, розповідали: якщо піду на угоду зі слідством, вже завтра поїду додому, буду спати в теплому ліжку, що вони перекваліфікують у таку статтю, що в мене не буде терміну. Вони мені самі пояснювали, що посадили мене в СІЗО не просто так. Це така технологія в них. Як показує практика, 95% людей у СІЗО ламаються і зізнаються навіть у тому, чого не робили. Це технології 1937 року НКВД. Українські правоохоронці зараз їх застосовують і пишаються собою.
В СІЗО мене виводили на прогулянки в дворик із кримінальними авторитетами. Наприклад, допит у слідчих о 12:00, а мене виводили о 9 і закривали на "боксах". Це вузький коридор, ти там стоїш, бо немає, де присісти, там дуже накурено, на підлозі наплювано, нахаркано. Всі заходять – виходять. Там можуть і підрізати, і побити. Це моральне приниження.
Після кількох годин перебування на цих "боксах" мене забирали на допит. Слідчі питали: "Хочеш завтра це закінчиться? Хочеш завтра ти поїдеш додому і не будеш усе це переживати, відчувати?". Я вважаю, що кожен із цих слідчих має пройти те, що пройшов я. Бо вони виконували злочинні накази, порушували всі закони, які тільки можна.
Якщо проаналізувати справу, як вона відбувалася, там було порушено все, що тільки можна. Вони навіть не приховували, що виконували команду зверху. Прокурор Микола Середа казав мені: "Команда зверху, президент у курсі. Ви можете навіть не смикатися. Ваші адвокати нічого не зроблять, бо команду дав президент".
Хоча, я щиро вірю, що президенту просто набрехали. Йому просто принесли нарізані плівки. Вони навіть не розуміли, що в мене відбувалося два процеси – був процес розробки і процес прийомки. Це було два різних управління, два різних керівника. На плівках я говорю конкретно про розробку бронежилетів: "Ви х*рню придумали. Треба краще, бо солдата вбʼє". Це було про експериментальний зразок, а слідчі просто наклали це на прийомку. Людина, яка не розуміє процесів, звісно, погодилася би з тим, що я сам визнаю, що бронежилети погані.
Слідчі з цими записами бігали до Арахамії, до генерального прокурора і до президента. Усім розповідали, що я винен стовідсотково і що в справі стовідсотково є Порошенко.
В мене є припущення, що була група депутатів, яка підтримувала одного з виробників, який був конкурентом тієї фірми, що поставляла нам бронежилети. Вони це все закрутили. Але розуміючи, що це дуже серйозна справа і самі вони не впораються, додали політичного контексту. І прибігли до президента, щоб отримати підтримку з самого верху. Я думаю, що все було так. А як воно було насправді, згодом побачимо.
Ми навіть у суді довели, що прокурор Середа, який вів цю справу, заангажований, що він підтримує одного з конкурентів фірми, в якої МОУ закуповувало бронежилети. Він так зухвало себе поводив, що нам у суді вдалося довести, що він представляє інтереси виробника, а не держави. Цей прокурор займався справою близько року.
Все почалося з обшуків. Це був гучний момент. Щоб ви розуміли, після проведення обшуків, ДБР заявили на всю країну, що є підозрюваний генерал, що він винен у всіх гріхах – без слідства і суду. Вони заявили, що провели низку обшуків, у тому числі в топпредставника Міноборони, встановлений факт, що МОУ закупило неякісні бронежилети, навіть не розуміючи, що я до закупки не маю жодного відношення.
ДБР влаштували маски-шоу. Прийшли хлопці в масках із автоматом, ледь не виламували мені двері. Вигрібали все, що було в приміщенні, де ми працювали. Вони навіть не розуміли, що їм потрібно брати, а що ні. Вони просто забирали все – рапорти на відпустки, переписки щодо харчування військових, хоча вони прийшли по "справі бронежилетів". Всю документацію вигребли, опечатали всі компʼютери.
Розповідали мені: "Все, ти попав. Нікуди не втечеш. На тебе є команда. Порошенка немає – тебе ніхто не буде захищати". Я казав: "Хлопці, до чого тут Порошенко? На мене жаліються всі виробники, бо я хочу, щоб вони постачали якісне".
Вони провели обшуки. Одразу сказали: "Будеш смикатися, викликати адвокатів – ми будемо вчиняти по-іншому". Я сказав, що ми живемо в правовій державі. Хоча спочатку я навіть не хотів наймати адвоката, бо був упевнений, що все добре, що я нічого погано не робив, що я правий. Коли прочитав документи на проведення обшуку, зрозумів, що вони вже встановили, що я винен. Вони вже на той момент усе "зʼясували". Своєю зухвалою поведінкою вони показували, що суд ухвалить таке рішення, як треба.
Потім, коли вони вручали мені підозру, це було таке нахабне дійсно. Я сказав: "Хлопці, я не проти. Вручати підозри – це ваша робота. Але ж я маю право на захист. Нехай прийде мій адвокат". На що представники ДБР відповіли: "Не буде ніякого адвоката. Ми тебе зараз взагалі мордою в підлогу покладемо. Зараз спецназ викличемо. Тебе тут зламають, тобі морду розібʼють". Я наполягав, що маю право на адвоката.
Вони вимагали, щоб я розписався за отримання підозри. Викликали свідків – якихось бабусю з дідусем. Почали фіксувати, що я відмовляюся від підозри. Я казав, що не відмовляюся, просив, щоб не дурили цих стареньких людей. Я хотів, щоб вручення підозри відбувалося в правовій площині, щоб прийшов мій адвокат. Вони відмовляли, потім почали казати: "Все, дзвони, хай приїжджають і ламають його". На що я відповів: "Із ким ви розмовляєте? Майте повагу хоча би до військової форми". А один із них каже мені: "Та яка вам повага? Вас треба мордою в підлогу покласти". Таке було відношення слідчих ДБР.
Вони всі розуміють, що мають наказ, вони його виконують. Я їм казав, що рано чи пізно їм доведеться відповідати за виконання злочинних наказів. Вони мені сказали: "Хто там буде відповідати? Ти з тюрми не вийдеш. Сидітимеш у СІЗО, поки не зізнаєшся".
На допитах слідчі спочатку казали: "Ти нам нецікавий, розкажи щось на Порошенка". Я казав: "Слухайте, де я, а де Порошенко?". Потім вони покопалися в документах і зрозуміли, що моє головне управління жодного відношення ні до президента, ні до його радника Бірюкова не має. Десь через місяць до них це дійшло. Вони мене знову викликали і почали вимагати, щоб я розповів щось на міністра оборони або його заступників. Я відповідав: "Мені нема чого сказати. Мені не ставили злочинні накази і навіть не намагалися цього робити".
Мене змушували зізнатися в тому, що я винен, що брав хабарі в постачальників. Але я казав: "Ні, хлопці. Якщо я не брав хабара, значить я не брав. Ви цього не придумаєте і не зможете мене засунути у вʼязницю, бо у вас не те, що факту хабара не зафіксовано, у вас навіть натяків немає на те, щоб я десь казав, щоб мені щось принесли, а я прийму".
Цирк, судилища, цивільне СІЗО. Прокуратура просила посадити мене на гауптвахту як чинного військовослужбовця, але мене посадили в СІЗО, бо в СІЗО швидше відбувається процес ламання людини. Ви ж розумієте, що мені, військовому в погонах, потрапити в "блатний світ" було дуже неприємно. Це було незаконно, але де закони в нашій державі?
Я на суд прийшов із сумкою, де були спортивний костюм, шкарпетки, цигарки, печиво, бо я розумів, що мене сьогодні посадять. Мені в СІЗО "місцеві авторитети" розповідали, що вони ще за кілька днів до суду знали, що до них "заїжджає" генерал. В СІЗО всі кілька днів думали, в яку камеру мене посадити.
Моя справа і справа, в якій фігурують Юрій Галушкін, Артур Горбенко й Ілля Лапін – це не паралелі. Це одна методика: щось придумати, "красиво" подати це людям, які не можуть оцінити: праві командири чи ні.
Військові, яких зараз судять, працювали з того, що мали, а не з того, що їм належало. Коли стається щось хороше на фронті, армія перемагає, про військових забувають. Всі в чергу стають, щоб поділити, чия це перемога, ледь не особиста заслуга президента. А коли щось не так, відповідальність вішають на військових. Так не має бути. Політичне керівництво має відповідати за те, що недостатньо забезпечило військових.
Бойових командирів точно не варто садити в СІЗО або на гауптвахту під час розслідування. ДБР це роблять тільки для того, щоб вони визнали вину.
Я так розумію, що ДБР це робить для того, щоб вийти на генерала Юрія Содоля, а потім на генерала Валерія Залужного. Будь-яка військова людина розуміє, чому це відбувається. Влада бачить у військових можливих конкурентів і таким чином "прибирає" їх. Вони розуміють, що люди зараз найбільше довіряють військовим. Їм треба щось робити, щоб "приземлити" військових, щоб показати, що не всі воїни хороші.
Всюди є хороші і погані. Але ми зараз маємо не розбиратися, хто хороший, хто поганий, влаштовувати показові судилища над офіцерами, розколювати країну на два табори – військових і цивільних, а боротися з росіянами. Потім уже будемо розбиратися, хто хороший, а хто поганий. Ми зараз буквально стоїмо на краю прірви. Якщо далі все відбуватиметься так, як зараз, росіяни просто захоплять Україну.
Верховний головнокомандувач і головнокомандувач забувають, що генерал Галушкін – насамперед, їхній підлеглий. Якщо верховний головнокомандувач і головнокомандувач не будуть захищати своїх підлеглих, не буде ні війська, ні перемоги. Це не я придумав, це історія. Не може бути ніякої перемоги, якщо верховний головнокомандувач і головнокомандувач так ставляться до свого війська.
Такі справи 100% деморалізують військових, дають невпевненість усім ланкам командного складу – від командира взводу до командувача напрямку. Кожен із них розуміє, що перед тим, як віддати якийсь наказ, треба десять разів подумати, бо не виключено, що завтра його візьмуть за шкібарки, кинуть під варту і змусять доводити, що він не дурак.
Як можна вплинути на цю ситуацію? Зробити це можна одним способом: правоохоронці, які займаються такими справами, мають нести відповідальність за свої дії. Якщо вони виконали злочинний наказ і кинули під варту невинних людей, мають відповідати за це перед законом.