Офіційна біографія вихідця із Закарпаття Віктора Микити виглядає вкрай лаконічно – мабуть, через те, що більшу частину свого кар'єрного шляху він пройшов у правоохоронних органах, розпочавши службу ще 2003 року. Причому службовими сходами він рухався досить швидко – вже через десять років після початку роботи Віктор Микита став заступником начальника управління СБУ у Запорізькій області та обійняв посаду в центральному апараті Служби безпеки України. У 2013-2014 роках проходив службу в Донецьку, після нього повернувся на батьківщину до Закарпатської області та у 2015 році очолив там спецпідрозділ СБУ з боротьби з організованою злочинністю. 2018 року Віктор Микита перейшов на аналогічну посаду в Запорізькій області, а 2021 року став першим заступником начальника головного управління СБУ.
На роботу до президентської вертикалі Віктор Микита перейшов наприкінці 2021 року – у грудні був призначений головою Закарпатської обласної державної адміністрації, а з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну став головою Закарпатської обласної військової адміністрації. У вересні 2022 року він також очолив закарпатську партійну організацію "Слуги народу". Наступний крок у політиці Віктор Микита зробив у березні 2023 року – був обраний головою Палати регіонів Конгресу місцевої та регіональної влади при Президентові України.
Важко судити про саме військове навантаження у роботі на Закарпатті – специфіка Закарпатської області, напевно, відрізняється від того, чим доводиться займатися обласним адміністраціям на сході країни. Але назвати цей прикордонний регіон простим теж було б неправильним – насамперед через спроби, що регулярно повторюються, похитати ситуацію в області спекуляціями на угорському та русинському питаннях. І вони не припинилися із початком повномасштабної війни. Місцева специфіка не обмежується багатим етнічним розмаїттям регіону. Після 24.02.2022 в регіон ринули маси переселенців, а також охочих переплисти Тису або якось ще нелегально перетнути державний кордон. Охорона кордону також у сфері турбот обласної військової адміністрації. Крім того, до свого активу Віктор Микита може записати успішну релокацію на Закарпатті понад 400 підприємств із зони бойових дій. І він – єдиний поки що в країні голова ОВА, який приїжджав на позиції українських військових до зони бойових дій, а саме до Бахмута. Це багато що говорить про його характер.
Очевидно, що у Києві у Віктора Микити будуть інші пріоритети у роботі. Як сам він сказав після призначення: "Глава держави Володимир Зеленський ухвалив рішення направити мої зусилля для посилення напряму регіональної політики на посаді заступника керівника Офісу президента України... Очолити один із найважливіших для країни напрямів функціонування в умовах воєнного стану – це велика відповідальність та велика честь для мене". Від керівника ОП Андрія Єрмака Віктор Микита отримав наказ "забезпечити ефективну роботу військових адміністрацій, посилити комунікацію та довіру між місцевою владою, громадами, підприємцями та іншими інститутами на тому рівні, який є на Закарпатті".
Закарпаття справді дуже особливий регіон у багатьох аспектах, усвідомити які можна лише зіткнувшись із ними безпосередньо. Але на рівні країни специфіки ще більше. Досить згадати торішнє рішення влади забрати в органів місцевого самоврядування таке серйозне джерело фінансування, як податок на доходи фізичних осіб, який сплачують військові. 2023 року загальна сума цього податку по країні склала близько 750 млрд гривень – місцеве самоврядування суттєво втратило. А уряд поки не впорався витратити як планувалося – на оборонні цілі. Загалом, новому заступнику керівника ОП з регіональної політики доведеться якось посилювати комунікацію та довіру між Офісом президента та місцевою владою в обмін на ті десятки мільярдів гривень, які у них забрали. Завдання, як то кажуть, із зірочкою. І, напевно, воно таке не єдине. Незалежно від пріоритетів у різні періоди часу, регіональний напрямок постійно виявляється найнепростішим і невдячним у роботі ОП.
Віктор Микита – вже четвертий за президентську каденцію Володимира Зеленського заступник голови ОП, якому доведеться займатись усіма аспектами регіональної політики виконавчої влади та глави держави. Його безпосередній попередник Олексій Кулеба змінив посаду, але не сферу діяльності – він наразі віце-прем'єр-міністр із відновлення України та міністр розвитку громад та територій. Для обох це крок вгору в ієрархії влади, а отже можна зробити висновок, що президент Зеленський залишився задоволений їхньою попередньою роботою.
Двоє інших попередників Віктора Микити залишили крісло заступника голови ВП менш вдало. Кирило Тимошенко пішов формально за власним бажанням. Але цьому бажанню передувала серія скандалів, пов'язаних із освоєнням коштів на "Великому будівництві" та пристрастю пана Тимошенка до автомобілів преміум-класу, які йому не могли бути по кишені. А Сергію Трофімову довелося піти восени 2020 року після того, як на місцевих виборах партія "Слуга народу" показала результати значно менш вражаючі, ніж на парламентських виборах. І, хоча соціологія не обіцяла у 2020 році "Слугам" повторення рекорду-2019, у кабінетах ОП було вирішено повісити провину саме на Сергія Трофімова – відповідальність за регіональну політику включає й відповідальність за показники партії на регіональних виборах. Тим не менш, має підстави і версія, що Трофімов просто став жертвою кланових інтриг в ОП, а результати виборів були просто зручним приводом для зведення рахунків.
Віктору Микиті, звісно, виборами "Слуг народу" чи "Великим будівництвом" навряд чи доведеться опікуватися, але обсяг і складність роботи, а також уразливість до критики та уваги медіа будуть для нього безпрецедентними. На його користь поки що відсутність нарікань за попередню роботу та рідкісна для українських чиновників відсутність шлейфу скандалів та звинувачень у корупції.