Рік тому апарат парламенту зі скандалом втратив свого очільника В'ячеслава Штучного за його відверту антиразумковську діяльність. Аж раптом монобільшість із президентської партії вирішила згадати про цю персону, і не просто, а намагаючись повернути Штучного у втрачене ним крісло. Навіщо це робиться та які можуть бути наслідки, розбирався RegioNews.
Привіт із 2020-го
Поточний парламентський тиждень уже запам'ятається демаршем фракції "Слуги народу", якій не сподобався порядок денний пленарних засідань від апарату ВР. Тож монокоаліція не стала сидіти склавши руки, а оперативно запропонувала свій порядок - перш за все, заради двох законопроектів із так званого "антиолігархічного пакету". Про це багато вже говорено окремо, в тому числі і в наших попередніх публікаціях, ми ж згадаємо іншу несуттєву, на перший погляд, пропозицію президентської партії, яка до того ж впливає не на зовнішнє політичне життя, а на внутрішню парламентську кухню.
Отже, фракція на чолі із Давидом Арахамією вибрала трьох кандидатів на посаду голови апарату Верховної Ради. І перше, що впадає у вічі – це прізвище "Штучний". Той самий В'ячеслав Штучний, якого у липні минулого року звільнили з посади керівника апарату парламенту. А причиною того звільнення (за яке, до речі, проголосувала конституційна більшість – 307 народних депутатів) став скандал із, будемо називати речі своїми іменами, шпигунством Штучного за спікером Дмитром Разумковим на користь Офісу президента (читайте – Андрія Єрмака).
Пікантності тій історії додало те, що Штучного на посаду обирав сам Разумков, тобто, говорячи мовою нинішньої влади, той був "на 100% його людиною". Але менш ніж за рік виявилося, що "свій" досить легко може перетворитися на "чужого". Через це Штучного – після цілої низки перемовин спікера із фракціями – врешті-решт звільнили, а посада керівника апарату з тих пір і до сьогодні залишається вакантною. Тобто Разумков тоді переміг Єрмака, але не закріпив цю перемогу. І тепер "слуги" раптом вирішили не просто заповнити цю кадрову вакансію в парламенті, а нагадати спікеру, який усе частіше грає у свою власну гру, хто на вулиці Грушевського головний.
Багатоходівочка?
Справа в тому, що дві інші кандидатури – звісна річ, Штучний включений до списку як жупел, його повернення на посаду теоретично можливе, але на практиці викличе якщо й не кризу, то передкризові явища під куполом Верховної Ради – не є прийнятними для Разумкова. Тобто для нього цей вибір буде між поганим і дуже поганим. А це, як ви розумієте, вибір без вибору.
І тут спікер може потрапити у неприємну ситуацію. Про конфлікт між керівником парламенту та Банковою, яка у свою чергу контролює парламентську монобільшість, не говорить тільки сліпий чи лінивий. І все частіше цей конфлікт із підкилимної площини виходить назовні. Зокрема, Разумков уже відкрито воює на телеефірах із керівництвом парламентської фракції "Слуги народу". До того ж, позиція спікера щодо направлення до Венеційської комісії важливого для президента Володимира Зеленського законопроекту №5599 (відомого як "закон про олігархів") викликала невдоволення очільників президентської партії, а, значить, і Офісу президента.
Тож рано чи пізно мало постати питання про відставку та заміну його на більш слухняного Руслана Стефанчука. Хоча "слуги" постійно й заявляють, що жодного звільнення Разумкова з посади голови ВР і не планується. Але в перекладі на просту мову це може означати лише те, що голосів у Банкової для цього рішення просто немає. А норовливість Разумкова у питанні призначення керівника апарату ВР – норовливість, інспірована, власне кажучи, позицією фракції "СН" – може додати аргументів Банковій на користь звільнення уже дещо "чужого серед своїх" спікера.
Хід антикорупційниками
Тим часом Дмитро Разумков, перебуваючи на коронавірусній самоізоляції, часу теж не втрачає. Він зробив заяву, яку можна розцінювати як удар у відповідь, що вийшла хоч і обережною та акуратною, однак все ж ключові слова у ній прозвучали. Спікер фактично заявив, що деяким депутатам пропонують гроші за його відставку, завуалювавши це у формулювання "існують чутки" та "деякі відставки". Та усі, кому це послання адресувалося, чудово зрозуміли голову ВР. Крім того, Разумков пообіцяв звернутися до антикорупційних органів, аби вони перевірили ці чутки. І цю частину заяви варто розуміти як спробу зіграти через непідконтрольне президенту і Банковій НАБУ. Тож, як бачимо, голова ВР не збирається здаватися на милість переможців, тим паче, переможцями їх поки що назвати не можна – інакше Стефанчук уже б проводив засідання парламенту в іншому кріслі.
Втім, такі різкі рухи поки що не в інтересах обох сторін цього "холодного" протистояння. Банкова у випадку звільнення Разумкова отримає далеко не простого опонента, який забагато знає та розуміє саму механіку "зеленої" влади. У ситуації, коли число опонентів буде тільки множитися, і кількість за відомим правилом рано чи пізно перейде у якість, створювати собі ще одного ворога було б нерозумно.
Разом з тим, звільнення тут і зараз невигідне і самому Разумкову. Втративши зручну для власного розкручування платформу аж за два роки до наступних виборів, він ризикує розгубити значну частину політичного капіталу. І таким чином завершити серйозну політичну кар'єру, на яку спікер, очевидно, розраховує.
Тож, скоріш за все, і Банкова, і голова ВР будуть і далі маневрувати, відбивати тактичні атаки опонентів та вичікувати на зручний, на їхню думку, момент для вирішення проблеми. Кожен своєї – одним треба буде взяти під повний контроль парламент, іншому – вчасно, без особливих репутаційних втрат зіскочити із корабля, який рано чи пізно піде на дно.