1. У дипломатії на один успішний раунд припадають десятки провальних. Але провальні раунди теж важливі. Кожен наступний спирається на невдалий досвід попередніх, допущені тоді помилки, та ціну, яку всі сторони заплатили за цей провал.
Як наслідок, кожен провальний раунд потенційно сприяє зближенню позицій і наближає мирну угоду. Тобто, в дипломатичному процесі провали теж мають сенс, і навіть необхідні.
2. Мирна угода можлива лише тоді, коли всі сторони усвідомлюють неможливість покращити своє становище воєнним шляхом. Або коли для продовження війни потрібні додаткові ресурси, залучити які неможливо, або ціна їх залучення буде неприйнятною.
Лише за таких умов бажання сторін завершити війну стає взаємним, а мирна угода – можливою.
3. Сторона, яка хоче укласти мирну угоду, шукає компроміси та можливості для зближення позицій, тримаючи в голові власні національні інтереси та настрої в суспільстві.
Якщо обидві сторони мають таке прагнення, угода можлива. Якщо ж хоча б одна зі сторін не зацікавлена в пошуку точок дотику, жодні дипломатичні зусилля цього не змінять.
На основі цих трьох тез кожен може сам зробити висновок про те, чого очікувати від цього раунду переговорів.