Але сам її (цієї зустрічі) факт важливий, бо демонструє, що президент США не може просто ігнорувати цю війну і, що пошук шляхів до її завершення й співпраці з Україною залишається важливою частиною американського політичного порядку денного ‒ принаймні, до таких важливих для Дональда Трампа проміжних виборів
Можливо, саме тому, що Трамп усвідомлює: підтримка більшості американського суспільства на боці України, він і сам демонструє цю прихильність, але демонструвати прихильність і сподіватися на конкретику ‒ це не одне й те ж. Про ліцензії для ракет протиповітряної оборони тільки продовжують говорити, а у разі домовленості, мова буде йти про роки, поки почнуть виготовляти ракети в Україні. Про використання Starlink на суверенній території Росії для того, щоб знищувати російську балістику теж домовитися вчергове не вдалось. Трамп радить Зеленському поговорити з Маском, а той Зеленському з Трампом. У цю гру можна грати до завершення війни.
Проте говорити з українським президентом про шляхи завершення війни доводиться. Нагадаю, що після візиту до Москви і Києва американських посередників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера Дональд Трамп збирався говорити і з Путіним, і з Зеленським. Тоді відбулася тільки розмова із президентом Росії, яку Трамп схарактеризував як "хорошу", але ніякої конкретики не навів ‒ можливо, тому що ніякої конкретики й не було. Віткофф і Кушнер могли годинами обговорювати у Москві економічні проєкти, проте не спромоглися добитися від Путіна головного ‒ згоди на припинення війни.
Ігнорувати Зеленського в цій ситуації виявилося не кращим виходом. Тим більше, що Трамп постійно говорить, що наслідком українських ударів по російській нафтопереробці є підвищення ціни на дизельне паливо ‒ і на американських заправках також. Це, звісно, передвиборче перебільшення. Без відкриття Ормузу ціна на пальне навряд чи істотно зміниться ‒ навіть якщо Україна перестане бити по російських НПЗ. Але американському президенту, принаймні, важливо демонструвати, що він докладає зусиль для вирішення проблеми. Він надсилає посередників до Києва і Москви, підписує "закон Грема", зустрічається із Зеленським і попереджає Путіна щодо наслідків для його нафтопереробної галузі, яку російський президент, принаймні, з точки зору Трампа ‒ вже не контролює.
У бізнесі Трамп завжди намагається дотримуватись логіки. Якщо Путіну потрібно врятувати власну нафтопереробну промисловість, він має погодитися хоча б на енергетичне перемирʼя. Саме тому Трамп і почав публічно нагадувати російському президентові, що той втратив контроль над власною нафтопереробкою.
Але у Путіна інша логіка, притаманніша іранським "партнерам" Трампа. Путін вимірює ситуацію не економічним інтересом, а кордонами витривалості. Для російського президента важливо не скільки Росія втратить, а який тиск вона витримає. Й виснажує він Україну саме з тих самих міркувань ‒ щоб дійти до таких руйнувань, які підірвуть витривалість ворога. І "кошмарить" Європу саме з тих самих міркувань ‒ щоб європейці не надавали Україні можливостей протистояти російській агресії.
Це зовсім не логіка бізнесу. Це логіка фанатизму. Але у своєму пошуку шляхів завершення російсько-української війни цю логіку потрібно враховувати і Зеленському, і Трампу. Путін не почне справжніх перемовин, поки в нього будуть можливості виснажувати Україну. І поки у Росії будуть ресурси для війни і витривалості. Це проста формула, яка свідчить на користь подальших ударів по Росії і збільшення підтримки України. Це означає, що нафтопереробну промисловість Росії треба добивати, а ракети для протиповітряної оборони України ‒ знаходити.
І так, це потребує визнання того, що продовжується саме війна на виснаження, а не успішний процес перемовин. Проте, саме таке визнання й наближає нас до реальних, а не удаваних перемовин про мир.