Досить відверте і безсоромне визнання етноциду як однієї з головних цілей путінської війни – без всякого розуміння аморальності таких тез. Навіть нацисти у часи Другої світової побоювалися розповідати світові про "остаточне вирішення єврейського питання" й ховали документи про голосування на озері Ванзеє. А тут – чітка констатація намірів під час міжнародного форуму!
Коли я роками стверджую, що однією з головних цілей путінської війни з Україною є не тільки захоплення території, а й "остаточне вирішення українського питання", багато хто вважає це перебільшенням і навіть пропагандою. Насамперед ті, для кого українець – питання не ідентичності, а запису в паспорті. Ці люди можуть бути і не проти існування України, але впевнені, що з окупацією території, де вони проживають, для них не зміниться практично нічого – хіба що назва супермаркету і колір прапора над міськрадою. З яких таких причин Путін має позбуватися українців на нових окупованих територіях? Адже на тих землях, що вже захоплені, місцеві залишилися.
Ці міркування могли б здаватися логічними, якби йшлося тільки про "старі" окуповані землі, що опинилися під російським контролем у 2014 чи у 2022 роках, коли мешканці Донецька чи Мелітополя ще не могли зіштовхнутися з масованим терором російської армії (виняток – хіба що Маріуполь, але й там відбувається планомірне витіснення й заміщення місцевого населення). Населення, яке вже пʼятий рік існує під бомбардуваннями, люди, які втрачають своїх родичів та друзів на фронті чи під час обстрілів тилу, за визначенням не можуть бути лояльними й безпечними для окупаційної влади. Путін і не намагається знайти модель створення такої лояльності – він думає, як знищити і вигнати всіх.
Насправді в такій практиці немає нічого нового для Москви, більше того – саме знищення, вигнання і марґіналізація місцевого населення завжди було ключем до посилення майбутньої імперії. Все починалося ще в часи, коли Московське князівство тільки претендувало на роль нового центру і стало поглинати сусідні землі. Саме тоді мешканці Рязанського князівства, які наважилися на протест із вимогами повернення до Рязані власного князя, були у масованому порядку переселені на московські землі й замінені московитами. Тезі Кобякова цей момент поглинання відповідає повністю.
І далі Росія займатиметься переслідуваннями за етнічним, релігійним чи політико-етнічним критерієм завжди. Татарам після підкорення Казані тупо не дозволяли селитися у містах, щоб перетворити їх на марґіналізоване сільське населення. Українцям відмовляли у праві на рідну мову, а народам Балтії намагалися відмовити у праві на власні алфавіти. Після Другої світової Сталін вирішив самостійно визначати, який народ вважати нацією зрадників, а який ні – так почалося масове вигнання народів з земель їхнього тисячолітнього проживання. І, до речі, готовність відповідати панівній ідеології зовсім не є фактором, що може врятувати. Кримські татари чи чеченці можуть нагадати вам, що з рідної землі виганяли буквально всіх – і ворога режиму, і лояльного громадянина, і навіть секретаря обкому партії, якщо він був не того походження. Просто тоді можливостей виселяти такі великі народи, як український, не було – залишався хіба що Голодомор. Новітні технології війни значно спрощують цю задачу. І так, Путін дійсно хотів би вигнати всіх українців (а тих, кого не вдасться вигнати, – залякати й "перевиховати") і заселити українські землі своїми співвітчизниками.
Для того, щоб протистояти цим злочинним планам, в них потрібно хоча б для початку повірити. "Якщо хтось каже, що хоче вас вбити, – вірте йому. Не шукайте раціональних пояснень, чому це нібито неможливо, не думайте, що це просто блеф або політика. Вірте одразу", – сказала колись колишня прем’єрка Ізраїлю Ґолда Меїр, і це один із найголовніших висновків з Голокосту. Цей висновок – те, що дуже важко прийняти й осягнути багатьом українцям. Але його доведеться зробити. Путін та його радники дійсно збираються знищувати й виганяти тих, хто тут живе. Вони нас не обманюють. Ось чому так важливо їх зупинити.