У 2026 році росія не винайшла принципово нової інформаційної війни проти України. Вона зробила інше – перевела старі методи на новий технологічний рівень, різко збільшила швидкість, масовість і персоналізацію впливу. Сьогодні головне завдання кремля – не переконати українця повірити російському телебаченню, а змусити його не довіряти власній державі, військовому командуванню, суспільству і, зрештою, самому інформаційному простору.
Ще у травні Служба зовнішньої розвідки повідомляла про отримані російські документи, згідно з якими адміністрація президента рф вимагала від спецслужб, мзс і медіа максимально розгорнути кампанію в Україні та Європі. Серед пріоритетів – дискредитація мобілізації та військового керівництва, атаки на політичне керівництво, використання фейкових документів від імені українських органів влади та залучення проксі-медіа. Події наступних місяців фактично підтвердили цю логіку.
Найпомітніша риса 2026 року – масове застосування штучного інтелекту. Це вже не поодинокі дипфейки. Створюються "військові", "командири", "очевидці", синтетичні голоси, постановочні відео, а інколи береться справжній ролик українського бійця і на нього накладається згенерована озвучка. Через такі матеріали просуваються тези про "свавілля командування", "катастрофу на фронті", "покинутих бійців", СЗЧ, нестачу забезпечення, "небажання влади завершувати війну".
Друга зміна – технологія доставки. Вкид дедалі частіше стартує не з відомого російського ресурсу. Він з'являється в анонімному TikTok-, Telegram-, Facebook- чи Threads-акаунті, у псевдорегіональному пабліку або від імені "військового". Далі бот-мережі створюють перегляди, коментарі та репости, алгоритми платформ виводять контент у рекомендації, після чого його підхоплюють більші ресурси. Так російський наратив отримує українську "біографію" і починає жити вже як нібито внутрішня дискусія.
Третій метод – експлуатація реальних проблем. Найнебезпечніша дезінформація сьогодні часто містить частину правди. Реальний випадок у ТЦК, корупційний скандал, критична заява військового, конфлікт усередині системи або складна ситуація на фронті вириваються з контексту, емоційно загострюються, багаторазово масштабуються і подаються як доказ "краху держави". Саме тому росіянам не потрібно вигадувати все – достатньо захопити українську тему і нав'язати до неї потрібний висновок.
Окремий напрям – удар по зв'язку "військовий – родина – держава". Тема полонених, зниклих безвісти та обмінів стала одним із найчутливіших інструментів впливу. За даними ЦПД, лише за період з 1 січня до 11 серпня було проаналізовано понад 94 тисячі публікацій майже з 24 тисяч джерел. Мета деструктивних наративів – посіяти недовіру до держави, переконати родини, що від них "приховують правду", і перенести негативний фокус з агресора на Україну.
Паралельно росія працює на зовнішню аудиторію: "Україна продає західну зброю", "українські військові небезпечні для союзників", "Європа продовжує війну", "Україна корумпована й некерована". Тут використовуються мережі на кшталт Storm-1516 і "Матрьошки", фальшиві матеріали від імені відомих медіа, анонімні проксі та багатомовне тиражування.
Отже, головна особливість російських ІПсО у 2026 році полягає в тому, що вони стають дедалі менш помітно російськими. Їхня мета — не нав'язати нам любов до росії. Їхня мета – зробити так, щоб ми перестали довіряти одне одному, армії та державі.
І саме тому сьогодні головна лінія інформаційної оборони проходить не лише між правдою і брехнею. Вона проходить між довірою і керованою недовірою.