Останнім часом поширюється інформація про те, що Кароль Навроцький нібито домовився з Дональдом Трампом сприяти "примушенню України до миру", а США натомість допоможуть польським підприємцям отримати доступ до російських економічних проєктів, зокрема концесій на Чукотці.
Перевірка відкритих джерел станом на сьогодні не дає підстав вважати таку домовленість встановленим фактом.
У повідомленнях канцелярії президента Польщі про контакти Навроцького з Трампом немає згадок ані про польські концесії в росії, ані про Чукотку. Публічно Навроцький і надалі називає росію головною та довгостроковою загрозою для Польщі, Центральної Європи й НАТО.
Є й очевидна юридична проблема: США не можуть "надати" польським підприємцям концесії на території рф. Це компетенція російської влади. Вашингтон теоретично може сприяти політичному "розморожуванню", послабленню санкцій або домовлятися з москвою про повернення західного капіталу, але розпоряджатися російськими родовищами чи інфраструктурними об'єктами він не може.
До того ж Польща залишається членом ЄС і зобов'язана дотримуватися європейського санкційного режиму. Чинні обмеження істотно ускладнюють нові інвестиції в російську енергетику, видобувний сектор та інші стратегічні галузі. Тому масштабний вихід польського бізнесу на російський ринок можливий лише за принципово іншої політичної ситуації - після завершення війни та суттєвого перегляду санкцій.
Але саме тут починається найцікавіше.
Економічна складова цієї історії не взята зі стелі. Адміністрація Трампа справді розглядала можливе майбутнє економічне співробітництво з росією як один із потенційних стимулів у переговорах щодо завершення війни. У західних медіа з'являлася інформація про можливі американсько-російські проєкти в Арктиці, видобуток корисних копалин, енергетику та інфраструктуру. Москва, зі свого боку, відкрито зацікавлена у поверненні західного капіталу.
Тобто сама формула "мир – послаблення санкцій – повернення західного бізнесу – Арктика та ресурси росії" цілком може бути предметом майбутнього політичного й економічного торгу.
Реальним є й особливий канал Навроцький – Трамп. Польський президент послідовно робить ставку на стратегічний союз зі США. Водночас його публічна позиція залишається доволі однозначною: стратегічним інтересом Польщі є те, щоб Україна якомога ефективніше стримувала росію якомога далі від польських кордонів.
Тому цю історію я бачу так.
Беруть кілька цілком реальних елементів: особливі відносини Навроцького з Трампом, наявні суперечності між Варшавою і Києвом, прагнення Вашингтона завершити війну, схильність Трампа використовувати економічні угоди як інструмент політики та очевидний інтерес москви до повернення західного капіталу.
А потім між ними вставляють поки що нічим не підтверджене твердження: "Навроцький погодився тиснути на Україну в обмін на концесії для польського бізнесу".
Саме цього доказу наразі немає.
Тому як інформацію про вже укладену таємну домовленість я б оцінював цю версію як малодостовірну. Але як сигнал про можливу боротьбу за економічні дивіденди від майбутнього післявоєнного "переділу" її повністю відкидати не варто.
Особливо цікаве інше: хто і навіщо запустив саме сюжет про Чукотку?
За своєю конструкцією він майже ідеально працює на розпалювання недовіри між Україною та Польщею, підсилює побоювання щодо можливого "великого торгу" Вашингтона з москвою і водночас вкладається в давній російський наратив: "Захід зрештою домовиться з москвою за рахунок України".
Тому в цій історії походження інформації може виявитися значно важливішим за саму "сенсацію".