Держава тут буде максимально твердою: поки не буде чітко і без сумнівів визначено момент, коли нас можуть безпечно відпустити, без катастрофічних наслідків для фронту – нас не відпустять.
А коли можна буде відпустити? Тоді, коли буде зрозуміло, що кількість людей на фронті, в реальній війні ДОСТАТНЯ.
Як ви вже мабуть відчули, саме цей момент – визначення ДОСТАТНЬОЇ кількості чисельності Сил оборони – є найбільш слабкою і непевною ланкою.
Чому? Тому що військова система сама ніколи не насититься людьми. Скільки їй не дай – буде мало.
Поставте себе на місце будь-якого командира. Уявіть, що вам постачають безкоштовних виконавців ваших завдань. Безкоштовних, тому що керівник не обмежений жодними бюджетами на їх утримання.
Кожен додатковий боєць, якщо він не алкозалежний чи хворий – це чистий плюс до ваших, як керівника, можливостей. І от, такий ресурс для виконання завдань вам пропонують обмежити. Чи зможете ви уникнути спокуси завищити свою потребу в людях? Що тут є критерієм ДОСТАТНОСТІ кількості людей? Приміром, для оборони треба менше людей, чим для наступу...
Тому чіткі терміни служби – це може бути лише акт політичної волі. Котрий ніколи не народиться в рамках якогось окремого міністерства чи навіть цілого Кабміну. Потрібен хтось, хто не буде питати виконавців їх думку, а просто рубатиме з плеча.
Це може бути рішення тільки однієї особи – Верховного головнокомандуючого. Переконати його можна по-доброму, цифрами: розкладом, якою РЕАЛЬНОЮ кількістю людей на фронті за останні роки добивалася своїх результатів наша армія. Або – як завжди, великим і гучним суспільним запитом.
Але чи до цього зараз нашому суспільству? Чи усвідомлює воно, що від строків служби залежить живучість війська, а від живучості війська – все інше?