Перемогла на виборах партія "Прогресивна Болгарія", яку видання "Європейска правда" називає болгарською версією партії "Слуга народу". В Болгарії зараз теж буде монобільшість (однопартійна більшість). І ця партія теж створювалась поспіхом, "під впливом коротких дедлайнів". У виборчому списку цієї партії "багато логопедів та педагогів початкових класів; ветеринарів; акробатів, артистів, тренерів, каратистів, олімпійців; працівників страхувального бізнесу та навіть продавців-касирів". І ця партія скоріше є коаліцією на підтримку харизматичного лідера. Звідси і певне припущення: чи не повторить ця партія суперечливу долю "Слуг народу"?
Але на чолі цієї партії – генерал, який ще нещодавно був президентом Болгарії. Однак президент в Болгарії це не те, що президент в Україні, оскільки Болгарія є парламентською республікою. І тому реальна влада в руках прем’єр-міністра, а не президента. Саме тому генерал Румен Радев достроково пішов з посади президента, і претендує на статус прем’єр-міністра. І голосували болгарські виборці перш за все за нього, а потім вже за його партію. Це нам теж щось нагадує. А щодо голосування за популярного генерала, це мабуть сюжет з нашого недалекого майбутнього: генерал прийде – порядок наведе!
Але, є проблема – болгарський генерал має репутацію проросійського політика. І тут вже асоціації на вибір – від Януковича до Орбана чи Фіцо. Але кожна з цих аналогій є поверхневою і пов’язана лише з темою проросійськості. Фахівці по Болгарії кажуть, що Румен Радев більше буде зосереджений на внутрішніх питаннях, а не на зовнішньополітичних. Тому навряд він буде новим Орбаном і навіть Фіцо. І у Болгарії є відчутна фінансова залежність від грошей Європейського Союза і від економічної і політичної співпраці з ЄС. Тим не менш, певні потенційні проблеми для нас від нового болгарського уряду можуть виникати.
І ще одна асоціація на останок. Як я вже згадував, Болгарія є парламентською республікою. І в цій країні є багато проблем, схожих на наші – корупція, вплив олігархів, слабкі партії і державні інституції, постійні політичні скандали. А оскільки у нас є чимало прихильників переходу до суто парламентської республіки (це як реакція на де-факто президентську форму правління в стилі Володимира Зеленського), зверну увагу на те, що в Болгарії за останні п’ять років відбулось вісім парламентських виборів. Це такий собі "веймарський синдром" нестабільної парламентської демократії. І ця проблема хоча і не завжди, але доволі часто призводить до попиту виборців на "сильну руку", яка має "навести порядок". Тому це велика ілюзія, що сам по собі перехід по парламентської форми правління подолає деформації нашої молодої демократії. Може бути і зовсім навпаки.