Теракт, як і будь-яке велике потрясіння, запускає роботу офісу простих рішень, який є в кожній голові (Канеман за це отримав Нобелівську премію).
Офіс простих рішень генерує два простих рішення:
Офіс простих рішень не може відповісти на три найголовніших запитання:
а) хто ходитиме зі зброєю до сусіднього супермаркета за хлібчиком?
б) що робити з усталеною судовою практикою, коли той, хто застрелив терориста, сяде за ґрати з імовірністю 100%?
в) як запобігти терактам, а не реагувати на них?
З першим запитанням більш-менш зрозуміло: дозвіл носити короткоствол призведе до незначного збільшення кількості озброєних громадян (бо отримання дозволів, гроші, лінь, тренування, а ну його, а чому я...), але це буде така необхідна критична маса, яка може дуже позитивно вплинути на ситуацію.
З другим запитанням проблем більше, бо це всю систему треба міняти. Зміна закону нічого не дасть, зміна практики правозастосування є складною й довгою. Дозвіл мати зброю без зміни уявлень про межі необхідної оборони ні до чого не призведе. Нинішня система може бути описана словами: "От коли вас вб'ють, тоді й приходьте".
Третє питання найголовніше. Бо терорист часто якраз і хоче, щоб його вбили (психологи вже про це писали), отже, поки до нього дістанеться герой зі зброєю, вже буде кілька трупів. У мене немає простої відповіді. "Протидія російській дезінформації" очевидно не працює. Дах може поїхати в кого завгодно.
Соціальна несправедливість лише збільшується. Війна ще не завершена.