З того часу прискорена соціально-політична динаміка внесла великі зміни у сам сенс існування і способи функціонування цього наддержавного утворення. З одного боку через самоусуненням США з участі в європейській політиці – перед усім в її безпековій компоненті, суб'єктність ЄС дещо посилилася. Україна відчула це на собі, бо нам надається суттєва ресурсна і дипломатична допомога для опору рашистській агресії. З іншого – країни ЄС потерпають від агресивної економічної політики Дональда Трампа, від його войовничої риторики, (На кшталт "Віддайте Гринландію!") та від намагань відкритої і прихованої співпраці з російською диктатурою. ЄС значно послабився після виходу з нього такої потужної економіки, як Велика Британія. З 27 країн Союзу тепер лише 7 є донорами його бюджету: Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція, Данія, Фінляндія та Ірландія. Остання сплачує найбільше в перерахунку на душу населення, але найменше в абсолютних показниках, часом переходячи із статусу донора у позицію споживача коштів ЄС.
За таких обставин більшість членів ЄС не надто будуть раді бачити Україну у його складі, бо наша країна опиниться на першому місці серед споживачів бюджету через потреби величезних коштів на повоєнне відновлення. Однак, прямо заперечити вступ України до ЄС якось незручно, бо наша країна є головним донором безпеки для Європи. Тому нам висувають дедалі жорсткіші умови вступу, щоб ми, або не змогли їх виконати у позірній перспективі, або взагалі відмовилися від них через очевидну абсурдність і принизливість.
Ряд норм і процедур в Європейському Союзі сьогодні є архаїчними – такими, що ускладнюють його функціонування і розвиток. З очевидного це вимога одностайності при ухваленні рішень, що дає змогу, наприклад, Угорщині шантажувати інших членів Союзу; міграційні правила і правила надання притулку (Україні буде складно їх виконувати через фінансові і технічні проблеми); вимоги до кондицій агропродукції; фіскальні та регуляторні правила, ну, і сумнозвісна забюрократизованість усіх мислимих процесів.
Доречно поміркувати над тим, щоб Україні внести свої зустрічні пропозиції стосовно удосконалення та осучаснення роботи ЄС, наприклад, у питаннях цифрового права, безпілотного транспорту, включно з повітряним, освітніх та медичних стандартів. Звісно, почасти це буде сприйняте як "нахабство" пошукача членства, але пропозиції можна висунути на рівні парламентарів та експертів, запустивши дискусію в самому ЄС, заручившись підтримкою раціонально мислячих спільнот і лідерів думок.
Хтось скаже, що такий підхід не наблизить нас до членства. Проте, воно і так далеко.