Люди на коліна в грязь падають.
Звернення до Путіна дєрєвнями записують.
Русскіє блогєри записують відео про змову великих агробізнесів. Там самий сік, що вірус буцімто вражає худобу приватного власника, але не холдингів.
Тіктоки заполонили відео, як нещасну худобу спалюють на очах власників.
На цих відео шкода хіба коров. Вони не винні, що живуть на території країни-агресора.
В цілому видно, що багатьом горе-матерям часто корову більш шкода ніж сина-алкаша, якого відправили на утилізацію на СВО. І щоб якусь іпотеку/кредит закрив.
Дуже цікавий поворот історії.
З перших днів повномасштабного вторгнення російські війська вибивають наші ферми, спалюють наші елеватори і виносять дронами ангари з технікою. Коли у перші тижні війни росіяни розбомбили велику ферму під Харковом, яка щодня годувала містян – розрахунок був простий. Злякаються, будуть голодні, здадуться і прівєт снова первая сталіца УРСР. Коли по всій Харківщині регулярно виносять як не свиноферми, то телятники – розрахунок той же. Голод не кращий соратник воєнних проблем.
Коли у перші дні окупації по трасі до моєї мами цілеспрямовано обстріляли інкубатори і пташатники – розрахунок був вчинити наругу над людською працею. І лишити без яєць та курятини. Памʼятаю деякий час розманіжені парсуни щось писали про дорогущі яйця. Але ніхто не думав, що воно буває, коли нищать актив рівня "Чорнобаївська".
Мені не шкода людей із тих відео з Сибіру. Вони полюбе обирали безліч разів Путіна і схвалювали асвабажденіє Данбаса, раділи Кримнаш. І ротом без зубів говорили "бандеровци" та "нацики". А от корів жалко. Вони точно не винні.
Російська окупація вбила мінімум три чудові сирні ферми, якими я активно користувалась. Одна – вдруге з 2014 мала втікати з Донбасу. На новому місці у власника уже не витримало серце. Ще два – власники пішли до війська, і там уже не до козиних сирів з домашніми винами.