Ото буде прикол! – коли європейці оглянуть пошкоджену ділянку нафтопроводу "Дружба", потім профінансують зварювальні роботи, і все це дотягнеться до квітня-травня. За той час у ненависній Угорщині пройдуть вибори – і в травні чи коли-там прогримить сенсація: Україна, як і 4 роки до того, урочисто відновить прокачку ненависної російської нафти (яка 4 роки була ненависною), і люде затанцюють, утішившись.
І забудуть усю пафосну риторику останніх тижнів, коли влада не лінувалася щодня докоряти, яка це несусвітня ганьба й неприпустима справа – купляти російську нафту, яку ми 4 роки задоволено транзитували, аж гай шумів.
Це віддалено нагадує сюжет із Рідкісноземельною Угодою. Коли сталася сварка в Овальному Кабінеті, українська отара вибухнула радісними оваціями на кшталт "Наш Богом посланий президент мужньо зірвав підписання угоди, бо він обороняє національні надра, й ми їх нікому не віддамо, руки геть від наших копалин!!". А через 2 місяці тихенько, без телекамер і зайвих вух, герой підписав Рідкісноземельну Угоду, і ніхто навіть бровою не повів.
Так і з нафтогоном може статися: 3 місяці верещали про неприпустимість перекачки всього російського й заробляння коштів на цьому – а на 4-й місяць ніхто й не помітить, як "Дружба" може спокійненько відновити свою дружбу з рос.нафтою. Бо – "вітова криза", як-не-як.
Якщо в гупі пам'яті вистачає на 3 секунди, то з народною пам’яттю ситуація дещо краща – до 3 місяців максимум.