Ну, серйозно. Ми бачимо інтенсивність та дальність обстрілів, бачимо прильоти по територіях їхніх аеропортів. Обстріл закінчився – літаки полетіли. Поки Ізраїль отримує ракети з Ірану, Ємену та Гази – Бен-Гуріон працює. Авіакомпанії El Al, Arkia, Israir літають.
Так, частина іноземних перевізників зупиняється при ескалації – але тільки при прямих ударах по аеропорту. Як тільки загроза відступає – рейси відновлюються за кілька днів.
А Україна вже чотири роки їздить за кордон на перекладних.
З Києва до Жешува – 14−18 годин автобусом.
До Кракова – 10−12.
До Варшави – від 14 до 17.
Ніч у дорозі, черга на кордоні о третій ночі, прибуття під ранок – і тільки тоді реєстрація на рейс. Мільйони людей. Щодня. Як у 1990-х, тільки вже з мобільними телефонами.
А в чому принципова різниця між Ізраїлем і нами?
Ізраїль всю свою історію воює з ХАМАСом, Хезболлою, хуситами. Розумію, що там немає стратегічної авіації та масованих обстрілів крилатими ракетами. Їхні ракети – балістичні, відносно прості. Iron Dome перехоплює до 90% у своєму радіусі.
Але Україна має оперативну глибину, а Ізраїль – не має.
І Львів був би дуже хорошим плацдармом для відновлення авіасполучення. До польського кордону – 70 км. Як тільки борт набирає 150 метрів висоти – він у повітряному просторі, де працює польська ППО НАТО.
Регіон зазнає обстрілів, але незрівнянно менше за центр і схід України.
І попит є. Перевізники чекають. WizzAir, Air Baltic, Turkish Airlines, SkyUp, Austrian Airlines, Lufthansa, LOT – сім авіакомпаній готові повернутись до Львова протягом трьох-чотирьох днів після рішення. Ось уже рік як готові.
Але, я так розумію, питання не в перевізниках, а в державній політиці.