Тоді були "золоті часи", якщо можна так сказати про жахливі роки кривавих перемог, горя і втрат. Проте тоді від нас обох, інших, таких як ми, багато чого залежало. Ми дійсно впливали на війну.
"Золоті часи" були на початку широкомасштабного вторгнення. Ми готувалися до війни, воювали добровольцями, самі мобілізувалися до війська.
Ми зупиняли броньовані колони ворога, хоча і не ми стали героями оборони Києва та інших місць. Ми першими стали використовувати ударні дрони, проте не ми за це отримали ордена. Та й не треба - не в тому річ.
Раніше, – каже мій друг, – було бажання перемогти, тепер – бажання вижити.
Я його розумію. Він роки свого життя провів в окопах, не відступив, беріг людей, і розраховував якщо не на вдячність, то хоча б на те, що йому не будуть заважати воювати.
Проте – ні. Війна вийшла на два фронти: проти зовнішнього ворога і внутрішніх дурнів, інтриганів, жлобів і карʼєристів. Ця війна його виснажила. Він втомився. Його задовбало. Як і мене.
Багатьох з нас на пʼятому році війни викинули на узбіччя військової служби, бо надто самостійні, політично некоректні, незручні. ХЗ за кого проголосують. А може й самі підуть в президенти.
І це не про війну. Це про тупість.
Ініціатива і ентузіазм зараз вже не цінуються, як раніше. Ми більше ні на що не впливаємо. Потрібно тільки бути "як всі", знати своє місце, не висовуватись, не говорити і не писати зайвого.
Військо все більше і більше перетворюється на закриту кастову структуру радянського типу, в якій твоя доля все менше і менше залежить від того, що ти робиш, як воюєш, які в тебе успіхи, а, натомість, від того, де і кім ти служиш, що кажеш, що пишеш, чи є в тебе високі покровителі, або впливові вороги.
Від цього, по суті, залежить твоє життя.
Генерал-корупціонер в наші часи може звільнитися з військової служби за станом здоровʼя, раптом одужати і поновитися, виявитися цілком здоровим для того, щоб очолити бойовий підрозділ, всупереч здоровому глузду і моралі, тільки для того, щоб уникнути покарання за грабіж держави під час війни.
В той же час, вмотивованих, досвідчених, стовідсотково чесних українських офіцерів заганяють у відчай безнадійності, безвихіддя кріпосного військового права, перетворюючи їх на бездушні складові феодальної військової системи.
Помітно, що зараз хтось там на горі більше думає про вибори, ніж про війну, нібито після виборів життя зупиниться. Не зупиниться. Хто б не переміг на наступних виборах (якщо вони будуть), я йому не заздрю. Бо ми дуже злі.