Те, що обрання відбувалося під "інтенсивним тиском" КВІР, зрозуміло всім. Цікаво, що офіційні державні медіа Ірану (IRNA, Tasnim) поки що зберігають мовчання щодо формального оголошення. І тут, власне, питання: чому?
Вимальовуються дві відповіді: або бояться, що Моджтаба одразу опиниться під ударом, або не знають, як це "продати", враховуючи, що це призначення вже називають історичним розривом із принципами революції 1979 року. Це фактично перетворює республіку на спадкову монархію КВІР.
Brent торгується в районі $82-$85, ринок очікує подальшого зростання, якщо загроза Ормузькій протоці збережеться. Протока де-факто залишається закритою для комерційного судноплавства. Компанія QatarEnergy зупинила виробництво СПГ, що вже викликало стрибок цін на газ у Європі.
Цікаві спостереження про внутрішню ситуацію в Ірані переповів "Гаарец". Араш Азізі – постійний автор цього видання, активіст іранської опозиції – описує ситуацію як стан безпрецедентного страху. Після ударів по "Бейт-е Рахбарі" (офісу лідера) та загибелі Алі Хаменеї звичайні іранці перебувають у заціпенінні. Державна машина працює за інерцією, а силовики КВІР намагаються придушити будь-які зародки вуличних протестів.
Обговорення кандидатури Моджтаби Хаменеї сприймається в суспільстві як "монархічний відкат", що лише посилює гнів проти режиму. Азізі підтверджує, що в іранських елітах панує хаос. Мовчання багатьох високопоставлених кліриків у Кумі свідчить про їхнє небажання легітимізувати військову диктатуру КВІР.
Інший гість подкасту "Гаарец", журналіст The Economist Грегг Карлстром, наголошує на кінці "нейтралітету" країн Перської затоки. Він зазначає, що в Ер-Ріяді та Абу-Дабі більше не вірять у можливість дипломатичного співіснування з нинішнім іранським режимом. Тепер вони розглядають удари коаліції (США та Ізраїлю) як шанс остаточно позбутися загрози з боку КВІР. Разом з тим, попри підтримку коаліції, арабські столиці побоюються "агонії пораненого звіра" – того, що Іран перед колапсом спробує максимально зруйнувати енергетичну інфраструктуру регіону.
Власне, тут можна погодитися з думкою, що Іран пройшов точку неповернення. Навіть якщо режим виживе фізично, він втратив сакральність і легітимність. Подальша доля країни залежить від того, чи зможе регулярна армія (Артеш) відокремитися від КВІР і чи наважиться населення на масштабне повстання на тлі військових поразок Тегерана.