Війна США та Ізраїлю проти Ірану почалася шаблонно. Оскільки історичний досвід наземних спецоперацій в Ірані у Вашингтону не найкращий, то й красти аятолу Алі Хаменеї, як Ніколаса Мадуро, ніхто не став. Його вбили. У відповідь на що Іран наніс хаотичні удари по ближніх державах, де бодай теоретично могли бути американські військові – чи їх союзники. Наразі авіація Ізраїлю, користуючись дезорганізацією і хаосом в ППО Ірану, добиває ті цілі, які не встигла знищити минулого літа. Американські військові вправляються в мистецтві знищення іранських кораблів та систем ППО. А в повітрі, окрім бомб і ракет, ширяє питання – а що далі?
Що далі
Вочевидь, мінімальний план успіху в цій кампанії у США приблизно такий –знищити чинне керівництво Ірану, після чого висунути набір ультиматумів спадкоємцеві "верховного лідера". В разі відмови від виконання цих ультиматумів наступником Хаменеї, якого, за словами представників "перехідної ради", буде призначено впродовж кількох найближчих днів, буде здійснене фізичне знищення і цієї керівної ротації. І так аж до отримання комплекту достатньо розважливих лідерів, які б виконали вимоги США та Ізраїлю. Ці вимоги, до речі, стосуються трьох ключових речей – збагачення урану, створення далекобійних балістичних ракет та фінансування іранських проксі-сил, які тероризують увесь регіон. У першу чергу йдеться про 3"Х" – "Хамас", "Хезболлу" та хуситів.
Цей своєрідний процес пошуку адекватного керівництва для Ірану, звісно, буде супроводжуватись знищенням максимальної кількості об'єктів військової інфраструктури, складів, командних центрів і всього, що має бодай якийсь стосунок до іранської армії та, особливо, Корпусу вартових ісламської революції.
Реалізація плану-мінімуму дозволить відкинути ядерну та ракетну компоненти іранського ВПК на роки назад, примусити Тегеран дещо зменшити розмах міжнародно-терористичної діяльності, після чого спробувати переконати власних громадян у тому, що досягнуто беззаперечної перемоги.
План-максимум цієї війни, звісно, амбітніший. У Вашингтоні сподіваються, що громадяни Ірану, яких місяць тому тисячами вбивала власна влада, зараз, скориставшись моментом, спробують скинути ісламістський тоталітаризм і взяти долю власної країни в свої руки. Що з того вийде – невідомо.
З одного боку, тегеранський режим зараз і справді ослаблений та дезорганізований. Протидія опозиційним виступам – у разі, якби хтось їх почав – була б не такою вбивчо-ефективною, як місяць тому. Але, з іншого боку, кожен, хто спробує зараз розпочати активні протести проти ісламістського режиму в очах співгромадян може стати союзником США та Ізраїлю, ненависть до яких в Ірані не менш сильна, аніж до власних кровопивць. Тож наразі частина іранців оплакує лідера, частина – святкує його смерть, а переважна більшість зачаїлася і чекає, що ж то буде далі.
Одне можна сказати напевне – якщо кампанія авіаударів затягнеться, то неминучі втрати серед цивільного населення поховають підтримку дій США, а разом із тим – і мрію про іранську революцію. Якщо ж під американськими бомбами в іранців відбудеться "об’єднання довкола лідера", хай навіть і мертвого, Тегеран зможе продовжувати бойові дії проти Ізраїлю та баз США у регіоні впродовж тривалого часу.
Наслідки для України
В будь-якому разі, навіть початок війни з Іраном вже має помітні геополітичні наслідки, які, в разі значної тривалості конфлікту, будуть тільки посилюватись.
Перша група цих наслідків має чисто матеріально-технічний характер. Багаті країни Перської затоки, які на собі відчули наслідки малоприцільних і неселективних ракетних ударів з боку Ірану, неминуче почнуть вкладати кошти в купівлю додаткових сучасних систем ППО, а також боєприпасів для них. Зважаючи на платоспроможність цих країн, вони цілком спроможні значно погіршити і без того наявний глобальний дефіцит обладнання цього типу. Терміни очікування зростуть, ціни також. Patriot з арсеналу ЦАХАЛ – хай навіть старенький і недоремонтований – так і залишиться одиничним випадком.
Паралельно з тим блокада транзиту вуглеводнів через Ормузьку протоку, через яку йде близько 30% світового морського експорту нафти, неминуче призведе до значного подорожчання вуглеводнів. Що, знову-таки, матиме прикрий позитивний вплив на російський бюджет. Слідом за нафтою підростуть і ціни на золото – оскільки цент фізичної торгівлі дорогоцінним металом в Дубаї, який є основним постачальником золота до Швейцарії, Гонконгу та Індії, наразі припинив відвантаження через військові ризики.
Хоча, звісно, в процесі активного збройного протистояння зі США, Ізраїлем та частиною арабських сусідів Іран не матиме змоги підтримувати кремлівський режим ані готовою зброєю, ані якимось свіжими технологіями у сфері виробництва дронів. Що, звісно, не може не тішити.
Але окрім цих чисто матеріальних наслідків довкола цієї війни виникнуть і прикрі політичні моменти. Ведення військової кампанії – і наступних за нею переговорів з Іраном – неминуче відтягне на себе увагу як американських дипломатів, так і наших європейських партнерів. І якщо останнім цілковито абстрагуватись від нашої війни не вдасться, то у Вашингтоні можуть вирішити що мир в Україні до листопада, коли відбудуться вибори в Конгрес, є малодосяжним.
З одного боку, це ослабить тиск на Київ стосовно "угоди за будь-яку ціну" який вряди-годи практикував Трамп, і на який так люблять скаржитись наші політики. Але паралельно з тим ймовірним буде й ослаблення тиску на Москву – хоч би й задля гарантованого не втручання Кремля в перебіг подій.
На тлі чуток про ймовірний вихід російської делегації з тристоронніх переговорів за участі США, наше майбутнє, схоже, звужується до перехрестя прицілу. Втім, не те щоби всі наявні до цього альтернативи виглядали надто привабливими. Чи надто ймовірними.