Тоді атмосфера страху допомогла російській владі зміцнитися та отримати громадський мандат на продовження війни. Сьогодні Кремль знову робить ставку на терор, але вже в Україні. Однак, російський досвід свідчить, що страх не завжди веде до капітуляції. Іноді він лише зміцнює опір.
Назад у минуле
Страшні новини про терористичні акти, спрямовані проти українських поліцейських, несподівано перенесли мене до Москви часів другої чеченської. Місто, та й уся Росія, жили тоді в атмосфері нескінченного терору. Вибухи у метрополітені, підриви будинків у спальних районах російської столиці, Дубрівка, а потім і Беслан…
Все це працювало на липке почуття страху, пояснювало необхідність продовження війни на Кавказі та важливість "твердої руки". Все це допомогло режиму чекістів вийти з тіні ельцинських часів та остаточно утвердитись у ролі повноправних господарів Росії.
Новий терор теж несе на собі фірмовий друк ФСБ, тільки з іншою метою – дестабілізації суспільства у ворожій країні. Ще у 2014 році в Кремлі стверджували, що не прагнуть повномасштабної війни з Україною, натомість готові "плеснути бензину" на сході та півдні країни, розраховуючи, що дестабілізація та деморалізація суспільства дозволить отримати контроль над більшою частиною території України без бою.
Кремль ставить на дестабілізацію
Так, лютий 2022 року змістив пріоритети у бік планів відкритого завоювання, але зараз, коли за чотири роки запеклої війни російській армії не вдалося встановити контроль навіть над усією територією Донецької області, інтерес Кремля знову звертається до дестабілізації. І дестабілізація, як це вже не раз бувало, виявляється важливішою за саму війну.
Підриви поліцейських мають відразу кілька цілей. По-перше, продемонструвати, що Україна як держава не функціонує: якщо вже не можна забезпечити безпеку правоохоронців, то на що може розраховувати звичайна людина?
По-друге, отримати можливість організувати кампанію проти поліції у соціальних мережах і за допомогою власних ботів, і за допомогою "корисних ідіотів" – вони завжди знайдуться. І головне завдання тут розхитування. А головне завдання розхитування – переконати українське суспільство у неминучості та необхідності капітуляції.
І у ставці на дестабілізацію одна з головних помилок Кремля у цій війні. Це, звичайно, вражає – воювати з колишньою радянською республікою, але вважати, що ти воюєш із якимось абсолютно інакше влаштованим суспільством!
Українці продовжать опір
Вибухи будинків у Москві, здавалося, мали б переконати Путіна у протилежному. Росіяни не стали здебільшого закликати до закінчення війни, яка принесла стільки негараздів і фактично позбавила їх відчуття безпеки. Навпаки, Кремль отримав від населення мандат продовження військових дій.
Так і терор Москви в Україні переконує українців у необхідності подальшого опору, бо наочно демонструє, на що здатна Росія і що вона може створити, якщо виграє війну. Дестабілізація не ключ до деморалізації, але доказ необхідності продовжувати чинити опір ворогові та не погоджуватися з умовами, які позбавлять Україну суверенітету.
Нерозуміння цього простого факту – один із численних парадоксів цієї війни. Так само, як українці не готові зрозуміти, що жодні соціальні проблеми не змусять шовіністично налаштовану більшість росіян відмовитися від підтримки війни та режиму Путіна, так і в Росії не можуть зрозуміти, що жодні поневіряння та теракти не змусять українців відмовитися від власної країни та ідентичності.
Це дивовижне нерозуміння того, що відбувається, і стає в результаті формулою війни, що триває вже п'ятий рік, і відповіддю на питання, чому так важко – якщо не неможливо – домогтися її закінчення в найближчому майбутньому.