Те, що сталося, знову нагадало про багатошаровість російсько-української війни, про те, що її не можна зводити виключно до зіткнення армій. Зрештою, війну з Україною веде держава, влада у якій монополізована спецслужбами – спадкоємцями колишнього Комітету державної безпеки СРСР, який у нових історичних умовах існує під вивісками Федеральної служби безпеки та Служби зовнішньої розвідки Росії. Але головна інституція, яку отримав КДБ, – посада президента Росії. Головний кабінет країни, про який чекісти мріяли завжди: який охоронець не хоче зайняти крісло власного "обʼєкту"!
Треба розуміти, що війна чекістів відрізняється від війни генералів. Так, у Кремлі, звичайно, бажали б, щоб армія просто захопила б всю територію України і дозволила б ФСБ перейти до процедур "фільтрації" та "виявлення ворогів". Але коли у військових, які є для Путіна одним з інструментів досягнення мети, не виходить, це не означає, що у ФСБ заспокоюються і чекають на результат воєнних дій.
Дестабілізація ворожої країни через терор – один з важливих чинників сприяння армії, бо він дозволяє тримати населення такої країни у постійній напрузі, усувати небажаних політиків та активістів, створювати нові лінії поділу. До речі, коли я кажу про ворожу країну, я хочу нагадати, що такою країною для верхівки ФСБ у певний час була і сама Росія – тоді, коли в її суспільстві ще існували настрої, повʼязані із запитом на нормальне людське життя. Армія вела війну в Чечні, а чекісти влаштовували терор і підривали будинки в Москві та інших російських містах, вбивали опозиційних політиків та журналістів, отже – "працювали".
Ще одним важливим чинником захоплення України є політична пропаганда. До 2014 року нею – разом із близькими до української влади та олігархів телеканалами на кшалт "Інтера" чи "1+1" – займалося саме російське телебачення, яке залишалося головним джерелом інформації для багатьох українців. Саме це телебачення сприяло перемозі на президентських виборах Леоніда Кучми у 1994 році та Віктора Януковича у 2010 році, отже, реально допомогло деградації українського суспільства й утриманню України у "сірій зоні" російського впливу. Після 2014 року російське телебачення замінили канали Медведчука, а після 2022 року таку ж важливу роль у "дебілізації" українців почали відігравати анонімні телеграм-канали, а зараз я бачу нову тенденцію – росіяни заходитимуть на український ринок за сприяння правих радикалів з Заходу. І формально ми будемо бачити відкриття якихось американських чи європейських медіа, але, по факту, це буде таке саме ФСБ.
Ще один важливий чинник впливу – економічний диктат разом із підкупом не тільки можновладців і олігархів, але й самого населення, яке завжди забуває приказку про мишоловку і дешевий сир, перепрошую, – газ. Саме за допомогою газу Україну намагалися утримати і не допустити її розвороту в бік Заходу ще в часи Бориса Єльцина, а Путін вже був готовий до відвертого шантажу, який тільки посилився після Майдану 2004 року і перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка. І ніхто не сказав, що Росія не буде використовувати економічні інструменти у майбутньому, ба більше, –навіть якщо уявити собі поки що нереальну ситуацію із завершенням воєнних дій в осяжному майбутньому, Кремль буде старатися інкорпорувати інструменти економічного диктату в будь-яку мирну угоду. Звісно, за сприяння американської адміністрації, у якій навіть на рівні віце-президента Джей Ді Венса говорили про важливість торгівлі між Росією і Україною. Як не використати таке бачення ситуації?
Перелік всіх цих інструментів переконує, що на питання "коли завершиться російсько-українська війна?" можна дати лише одну правильну відповідь – ніколи. До часу, поки росіяни вважають, що державність України має бути ліквідована, а український народ – скасований, конфлікт продовжиться відразу на кількох поверхах ескалації, навіть якщо у Москви не вистачатиме сил на інтенсивні воєнні дії. Саме до такого розвитку подій слід готуватися і тим громадянам України, які живуть вдома, і тим, які опинилися на чужині.
Бо збереження держави і українського народу в умовах довгої війни, терору, пропаганди і економічного тиску залишатиметься нашим головним завданням. І роки російсько-українського конфлікту – якщо почати навіть з Майдану 2013–2014 років і вторгнення росіян до Криму і Донбасу –продемонстрували, що із таким завданням можна впоратися навіть у найтяжчі моменти, звісно, якщо зберігати єдність, здоровий глузд і реалістичне розуміння ситуації.