Мюнхенська конференція, під час якої світові лідери традиційно обмінювалися думками щодо майбутнього – і дуже багато часу приділили війні Росії проти України – відбулася буквально за кілька днів перед початком чергового раунду перемовин між українською, російською та американськими делегаціями.
Багато хто вважає сам факт проведення таких перемовин вже прогресом і заслугою Дональда Трампа. Але реальний сенс мають перемовини, які обіцяють результат. Перемовини, які базуються на бажанні сторін досягти миру – між тим як Путін, здається, намагається хіба що затягти час. І навіть під час дискусій у Мюнхені державний секретар Сполучених Штатів Марко Рубіо змушений був визнати, що у Вашингтоні не знають, чи насправді Путін бажає миру.
Можна сказати, що ми дуримо самі себе, коли намагаємося відшукати у путінських "сигналах" щось позитивне. Ось, скажімо, коли перемовини тільки починалися на чолі російської делегації несподівано опинився начальник Головного управління Генерального штабу збройних сил Росії адмірал Ігор Костюков. Те, що російську делегацію вперше з 2022 року очолив не "ідеолог" Владімір Мединський, якого вважають одним з апологетів концепції захоплення колишніх радянських республік, вважали доказом конкретики. Якщо військові будуть обговорювати деталі розведення військ, контролю над припиненням вогню тощо – це може означати, що у Путіна серйозні наміри. Хоча я відпочатку процесу не міг второпати, яке взагалі значення мають всі ці деталі, коли відсутнє найголовніше – політична воля щодо припинення агресії чи хоча б припинення вогню, повного або навіть часткового.
Тепер Путін повернув до столу перемовин Мединського, якому він знову довірив керівництво російською делегацією. І ті самі люди, які намагалися відшукати у появі адмірала Костюкова позитивний сигнал, тепер переконують, що Мединський – це добре. Його поява буцімто означає, що військові вже про все домовилися, а тепер надійшов час обговорювати саме політичні рішення. Так, нібито Мединський їх вже кілька разів поспіль не обговорював.
Я б не шукав чорну кішку у темній кімнаті – тим більше, якщо її там немає і ніколи не було. Так, Путін бере участь у "миротворчій виставі" для Трампа, але у нього ніколи не було намірів завершувати цю війну шляхом перемовин. Чого дійсно зараз прагне російський лідер, озвучив цими днями заступник міністра закордонних справ Росії Михаїл Галузін, який запропонував запровадити в Україні "зовнішнє управління" для проведення виборів і обрання керівництва, із яким Росія зможе домовитися про мир!
Ми прекрасно розуміємо, що у цих словах ледве прихована ідея демонтажу української державності шляхом перетворення України на "протекторат ООН" із можливістю російського пропагандистського тиску і політичної підтримки проросійських сил. Російська мова, російська церква і проросійська банда – ось російський рецепт для остаточного знищення України.
Й досить цікаво, що всього цього вони намагаються досягти саме "дипломатичним" шляхом – якщо такий підхід може взагалі бути визначений як дипломатія. Російські війська вже чотири роки поспіль не можуть встановити контроль над всією Донеччиною – і Путін використовує перемовини для того, щоб Вашингтон переконав Київ вивести свої війська з неокупованої частини Донецької області. А тепер нова ідея – під акомпанемент розмови про "вибори" позбавити Україну суверенітету.
Так що ж, не проводити перемовини взагалі? Звісно, немає жодного сенсу у перемовинах, єдиний результат яких – створити для президента США можливість стверджувати, що процес продовжується і мир дуже близько. А насправді такі перемовини не наближають, а тільки віддаляють мир, бо дають можливість адміністрації утриматися від більшого тиску на Росію під приводом побоювань "заблокувати" імітований "мирний процес". І саме так – як процес віддалення досягнення миру їх і варто розглядати.