Тобто, того, що не вдавалося з 2014 року: перетворення конфлікту на внутрішньоукраїнський.
Про другу частину заяви галуздіна з рос мзс, про "внєшнєє управлєніє", не пишу свідомо. Це старий російський прийом – додавати до вимог щось абсурдне і нездійсненне, щоб потім подати відмову від нього як "великий компроміс" і "жест доброї волі". Тому варто зосередитись на начебто "конструктивній" частині.
По-перше, вибори – це не лише день голосування. Це кампанія, агітація, дискусії. Всі етапи важливі. На всіх мають дотримуватися демократичні стандарти, здійснюватися спостереження – як взаємне внутрішнє, так і компетентне зовнішнє.
Без цього вибори – це не вибори, а фейк у російському стилі.
До речі, це стало для росії пасткою в Мінську. Вони вимагали "виборів" на тимчасово окупованих територіях – "канєшно же, дємократічєскіх". На цьому їх і спіймали. Демократичні вибори вимагають безпеки на всіх етапах; свободи балотування і агітації; безперешкодного і вільного голосування. Копенгагенський документ 1990 року; ті самі "стандарти ОБСЄ", за якими визначається, чи є вибори вільними і чесними. Тобто, чи є вони виборами, з результатами яких треба рахуватися, – чи "виборами", які визнають хіба на "москві". Звідси – вимога "спочатку безпека". Все логічно для демократичних країн – і росія залишилася із своїм розумінням Мінську як "втюхємо Україні підконтрольних нам троянських коней". А нема безпеки- санкції, тиск, і необхідність шукати вихід. Тоді говорили про миротворців. На жаль, у 2019 на переговори послали Єрмака, який швидко погодився читати домовленості по-російськи. А коли це зірвалося після протестів у Києві – росіяни дуже образились.
Але вони вперті, і весь час прагнуть таки довести свої задумки до кінця.
Тому, по-друге – вони вимагають проведення "виборів" саме під час війни, тобто – воєнного стану.
Крім неможливості провести вибори у таких умовах демократично, включається низка інших факторів. Неможливість голосування (принаймні, повноцінного голосування), а тим більше балотування, військових. Ускладнення голосування для біженців за кордоном: під час війни вони навряд чи повернуться, а організація волевиявлення понад 6 млн за кордоном – нетривіальна задача. Питання виникатимуть і для ВПО.
А все це, разом із недемократичністю, ставить під сумнів надзвичайно важливе: легітимність виборів. Визнання їх чесними і справедливими і в світі, і головне – самими українцями.
І нарешті по-третє. Зважаючи на всі ці обставини, росіяни мріють, щоб хоч якась із них запустила в Україні внутрішній конфлікт.
Тим більше, враховуючи "підготовку", яку вже розгорнула влада: "санкції" проти Порошенка, монополізацію інформаційного простору, команда "фас" колективному "державному бюро репресій" і подібне. Все це – гра на російський сценарій розбрату і розколу.
Тому завдання української дипломатії – не погоджуватись на "вибори" без вибору, сподіваючись їх "виграти", а після "пропетляти", аби в кріслах, – а довести до партнерів небезпеки такого сценарію.
Єдино можливий шлях до легітимних, демократичних, вільних і справедливих виборів – через дуже просту логіку. Спочатку – безпека.
А це значить – припинення вогню; скасування воєнного стану; проведення всіх підготовчих робіт для створення належних умов (півроку так півроку, але хай фахівці скажуть – он у Раді ціла робоча група працює). І лише після цього – вибори.
Європейські вибори.
Під щільним міжнародним спостереженням, взаємним контролем і відповідно до всіх стандартів демократії (без "санкцій", тиску і фальсифікацій).
Саме такі вибори відкриють шлях і до тривалого миру, і до відродження, і до Європи.
Ясно, що росія з цим не згодна. Не для того втратила убитими і скаліченими понад мільйон своїх, і угробила власну економіку і майбутнє.
Але росію до цього треба примусити. Як? Ну так ви ж влада. Ви ж казали, що знаєте. Ну то робіть.
Не можете? Ну то пропозицію коаліції єдності і уряду порятунку ніхто не відкликав. Досить уже опиратись, чіплятись за своє самодержство – і дозволяти вести себе, і всіх нас, до зрежисованої росіянами катастрофи.