З усіх трибун говориться одно: вибори – це небезпека. От зовсім інша справа – щодня ходити на роботу туди й назад, їздити в напханих маршрутках і вистоювати довжелезні черги на автобусних зупинках, які за всіма ознаками є масовими скупченнями людей. Надзвичайно безпечними також є відвідини концертів, палаців спорту, благодійних шоу, виставок, культурно-мистецьких імпрез, де в одному місці і в один час збираються тисячі осіб. Не менш безпечними є всілякі фестивалі, ярмарки, толоки та інші масові гуляння, де ніде проштовхнутися. Музеї, ресторани, піцерії, дискотеки, місця відпочинку й інші розважальні локації, включно з багатотисячним Буковелем, теж належать до цілком безпечних занять. А от у неділю сходити на виборчу дільницю й опустити бюлетень в урну – виявляється, цього не можуть зробити люди, які цілий тиждень перед тим можуть і в офіс їздити, і в театр, і в галерею, і в суші-бар, і в макдональдс, і на книжкову толоку, і на озеро, і в гори, і до діда в село, і дитину в дитсадок.
Жити в країні вічної війни – це апріорі небезпечно. За цією логікою на час війни слід зупинити всю життєдіяльність людей і забарикадуватися в бомбосховищах. Справа, вочевидь, у небажанні проводити вибори, користаючись привілеями воєнного стану. На виборчій дільниці в справжній небезпеці почувається не виборець – а влада взагалі-то.